fbpx
Життєві історії
В перші дні грудня пральна машинка у нас поламалася, я вже пенсіонерка, руками прати не можу, подзвонила синові, щоб відремонтував. Юрко сказав, щоб навіть не думала про це і купив мені нову. А вчора невістка подзвонила, я така здивована була

Так виходить, що вже останнім часом щось все одно до одного складається, якісь суцільні одні розтрати. Машинка пральна у нас зламалася. Вона вже старенька досить таки була, звичайно, таких і не випускають вже давно, напевно. Майстер прийшов, подивився, каже, зробити можна, звісно, полагодити її, але недешево це буде і не зрозуміло скільки вона ще працюватиме. Назвав суму таку велику, як на мене, я до такого щось зовсім не готова була! Зателефонувала синові, порадитися. А Олег наш лише руками розвів – мамо, каже, не здумайте з батьком навіть ремонтувати той мотлох. Я вам нову пральну машинку замовлю прямо сьогодні, – поділилася зі мною сусідка Світлана.

Світлана нещодавно вийшла на пенсію, жити тепер їм з чоловіком на невелику суму непросто.

Синові Світлани, Юркові, зараз 36 років, він цілком успішний молодий чоловік.

Він давно живе окремо від своїх батьків, в своїй квартирі, одружений, виховує двох донечок з дружиною.

Старша їх донечка в шостому класі вже навчається, а молодшій донечці – чотири роки.

Юрко працює і непогано заробляє, його дружина Віра сидить вдома вже багато років, організовує домашній побут та доглядає дітей.

Після першого декрету Віра вийшла в офіс на пів року, але швидко зробила висновок, що працювати з дитиною маленькою вдома дуже важко. За погодженням з чоловіком звільнилася, і ось так вже сидить вдома дружина вже чотирнадцятий рік.

Віра народила другу дочку, добре займається своїми дітьми та домашнім побутом, і, не дивлячись на те, що житло у них взяте в кредит, виходити на роботу жінка зовсім не збирається, навіть думки такої немає.

– Вважає, що сім’ї це обійдеться дорожче, якщо вона буде працювати! – пояснює Світлана. – Не знаю, це їхні справи. Я туди давно вже не лізу.

Чесно кажучи, відносини з невісткою у самої Світлани не самі теплі склалися, якось от не склалося із самого початку у них. Але зараз хоч не сперечаються, і то добре.

Обидві навчилися підтримувати прохолодний нейтралітет у родинних справах та на сімейних зустрічах.

Телефонують кілька разів на рік, сухо вітають один одного з днями народжень, зустрічаються на великі свята і влітку пару раз. А так спілкуються в основному через самого Юрка.

– Юрко, спасибі йому, нас не кидає. Телефонує мені з батьком дуже часто, розуміє, підтримує нас, дізнається новини, час від часу приїжджає, іноді онучок нам привозить, вони спілкуються з нами, граються, я їх смаколиками різними пригощаю. Син і подарунки нам дарує дуже хороші, продукти часто привозить хороші та якісні, чого ми самі собі дозволити не могли б.

А восени батько, чоловік мій, в лікарню потрапив, ліки йому виписали недешеві, син все купив на кілька місяців вперед, і все оплачував своїм коштом. Ось, і з машинкою питання вирішив, хоча я категорично проти була.

– Молодець який!

– Молодець, але ж це ж дорого, нова пральна машинка хороша сама розумієш скільки зараз коштувати буде, а ще привезти її потрібно, поставити, ми з чоловіком не розуміємося на тому. Та ще ось так, незаплановано! Кажу, не треба, не вигадуй, ти що, навіщо такі гроші зараз витрачати? А він каже – мамо, якщо ви сусідів заллєте зі своїм старим мотлохом, грошей набагато більше піде і розбиратися тоді все одно прийдеться мені з тим усім! Я подумала – і правда, син мій має рацію. Там у нас внизу така тітка шкідлива живе, з нею краще не зв’язуватися. Загалом, привезли машинку, встановили, перемо свій одяг, вона така гарна і краще справляється, одним словом я така задоволена, що не можу надякуватися своєму синові за неї.

Тільки вирішили питання з пральною машинкою, а там і нова проблема вискочила – дача.

– Батькові нашому в цьому році фахівці категорично заборонили працювати! – ділиться Світлана. – У нас дача є, там немалий шматок землі, а я одна не особливо багато можу теж вже зробити, адже вік вже немолодий. Синові своєму тоді якраз подзвонила, кажу, може, вибереш вихідні дні якісь, приїдеш, допоможеш мені скопати хоча б якусь ділянку землі? Він погодився, приїхав. Покопав годину, напевно. А потім сів в машину, поїхав в найближче село і заплатив чужим чоловікам гроші, щоб приїхали і зробили цю роботу за нього.

– Ну а що, правильно придумав, йому гроші легше заробити, ніж копати твій город усі вихідні дні.

– Ну так, напевно. Прийшло троє чоловіків з інструментами, і город мені скопали тоді, і всю важку роботу переробили за кілька годин! Ми з батьком б тиждень копалися там на тій дачі, а тут так швидко вони впоралися з цим, що я аж не вірила своїм очам. Але, звичайно, не безкоштовно це все. Юрка свого запитую – скільки ти їм дав, дорого, напевно? А він – мамо, не бери в голову, це моя справа, скільки і кому. Хочеш, каже, заощадити мої гроші і нерви – стеж краще за татом і працювати йому не давай, щоб він гарно себе почував, це найголовніше.

Світлану пригнічує, що місяць вийшов витратним для сина через неї і її чоловіка. Пральна машина, переїзд з міста на дачу і облаштування там, в якому Юрко брав саму активну участь, городні роботи. Кілька разів син замовляв доставку продуктів, повністю заповнював холодильник батькам, поповнив аптечку, купив якісь господарські дрібниці для дачі.

– Синку, ну навіщо ти так витрачаєшся! – кожен раз зітхає НСвітлана. – Все ж дуже дорого! Ти краще б дочкам щось потрібне купив!

– Мамо, ну невже ти думаєш, що дочки мої живуть без чогось дуже потрібного? – сміявся син з матері. – Заспокойся, все у них є, гроші це не останні. Що витратив – зароблю ще, це все дрібниці. Робота є поки, руки теж. Не хвилюйся ти так за це.

І все б нічого, але в кінці місяця Світлані зателефонувала невістка з докорами і претензіями.

– Кінці у неї не сходяться, уявляєш! – зітхає Світлана з сумом в очах. – Я, каже, подивилася, скільки в цьому місяці Юрко на вас витратив – і в великому подиві від цього всього! Він на сім’ю стільки не дав! Ви, каже, розумієте, що об’їдаєте самі своїх онуків, вмовляючи сина витрачатися на на свою дачу, то на побутову техніку? Гаразд, мовляв, продукти і ліки, без них ніяк. Але людей наймати на оранку городу – це все вже занадто, дача – це ваша примха, тому якось самі нею справляйтеся, а ні – то продайте. І машинку пральну можна було налагодити ще стару і прати нею ще 10 років, у нас теж стара і нічого, гроші у нашій сім’ї не з повітря беруться.

У Світлани після розмови з дружиною свого сина аж тиск піднявся, так засмутилася.

– Ох вже ці невістки! – гірко зітхає дачна подруга-сусідка. – Я б на твоєму місці сказала синові, нехай навчить її з матір’ю розмовляти.

Але скаржитися Світлана Юркові на його дружину зовсім не хоче – навіщо вносити розбрат в сім’ю сина і негатив в родину.

А може, невістка не так вже неправа – батьки вже не знають міри у своїх потребах та проханнях? Нічого при кожній проблемі дзвонити синові «радитися», це і є справжнісіньке прохання про допомогу, щоб син допоміг чимось, або дав гроші?

Треба вирішувати свої проблеми самим по мірі можливості. Важко на дачі – значить, треба з цією дачею прощатися, продавати її і сидіти вдома, якщо не можуть там працювати, а не забирати свого сина у вихідні дні від його дітей. Зламалася машинка – по трішки відкладати гроші на нову, а поки прати руками, як всі люди прали колись.

Саме так люди і живуть за коштами, а не розраховують на інші.

Або старі батьки мають повне право дзвонити і просити щось у свого сина, коли не справляються самі? І якщо син не відмовляє, проблеми немає?

Світлана не знає, що робити. А може права її невістка?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page