Не подумайте, що я скаржуся, але мені 65 років, і я дуже втомилася від того, що все навалилося на мене одну.
Скажу відверто, я просто до цього не була готова. Адже все своє життя я була за своїм чоловіком, як за кам’яною стіною.
Ми жили дуже добре, чоловік мій завжди багато заробляв.
У нас є свій будинок, є машина, є власний бізнес.
Свою єдину доньку ми ростили як унікальну квіточку, все, що Наталя хотіла, у неї було.
Вчилася донька в медичному інституті, мій чоловік все оплатив, і це обійшлося нашій сім’ї не дешево.
Але працювати по спеціальності Наталя не захотіла, тому ці гроші, можна сказати, ми викинули на вітер.
Донька вийшла заміж, ми зробили їй шикарне весілля на 300 осіб. Знову ж таки, все ми з чоловіком оплатили.
Потім пішли внуки: Наталя народила двох донечок практично одна за одною.
Донька сиділа з дітьми вдома, зять один працював, але грошей він заробляв недостатньо, тому ми з чоловіком весь час їх фінансово підтримували.
А два роки тому зять вирішив їхати за кордон, і Наталю з дітьми забрав.
В принципі, ми не мали нічого проти, бо самі чудово з усім справлялися.
Але останнім часом чоловік почав сильно хворіти, і він не може вже так займатися справами, як колись.
Зараз нам ми знадобилася донька, якій ми би могли передати справи, щоб врятувати сімейний бізнес.
Але Наталя навіть чути нічого не хоче про те, щоб повертатися додому. Каже, щоб ми доглядальницю татові знайшли, а бізнес закривали.
Але ж як вона не розуміє, що коли ми закриємо бізнес, то в нас взагалі не буде грошей на прожиття, не те, що на доглядальницю.
Ми і так зараз затягнули паски, на всьому економимо.
В п’ятницю я весь день пробігала по справах, надворі падав дощ, і я вся промокла до нитки.
Мій чоловік вже два тижні лежить в лікарні, я мушу щодня до нього по два рази в день приходити.
А у нас ще й магазин, за яким треба дивитися. Все на мене одну звалилося, я вже не витримую.
Просто не розумію, як розрулити цю ситуацію?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.