Зі своєю дружиною Дариною я живу в шлюбі вже 6 років. Батьками ми ще не стали, спільних дітей у нас поки немає, на жаль. Хоча у Дарини є син, адже вона вже була заміжньою. І саме цей фактор мене найбільше засмучує, якщо чесно.
Мені останнім часом постійно здається, що дружина не впевнена в тому, що хоче провести зі мною решту свого життя. Ми одружилися, коли в Дарини був не найкращий період в життя, вона тоді розлучилася, а я в усьому підтримував її, завжди був поряд.
Справа в тому, що ми познайомилися з Дариною, коли вона вже чекала дитину. Вона розлучилася зі своїм чоловіком на той час. Ми одружилися ще до народження її синочка. Хлопчик знає всю правду про свого рідного тата, але все ж кличе татом лише мене. І я виховую його, як свого рідного сина, між нами дуже добрі стосунки.
Я практично найщасливіша людина на землі, адже у мене є хороша і дружня сім’я. Однак спільних дітей Дарина не хоче, вона вже не раз мені говорила про це. Дарина постійно знаходить якісь виправдання: то синові треба ще підрости, адже зараз йому потрібно багато уваги, то на роботі скоро підвищення та вона не може піти зараз в декрет і так далі.
Ще й моя мама постійно засмучує мене щодо цього. Вона впевнена, що Дарина погодилася стати моєю дружиною аби не залишитися одній з дитиною, а насправді вона мене не кохає зовсім. Я не хочу вірити в слова своєї мами, навіть думати не хочеться про подібні речі. Адже всі 6 років ми жили добре.
Дружина у мене дуже добра і турботлива людина та мати. Завжди зустрічає з роботи, робить приємні сюрпризи, намагається догодити у всьому, ніколи між нами не було якихось серйозних непорозумінь. Всі знайомі та друзі вважають нас досить таки ідеальною парою.
Але нещодавно та зовсім несподівано в місто повернувся рідний батько нашого сина. До цього він жив в іншій країні і не думав про те, що у нього дитина росте, спокійно жив своїм життям. А тут приїхав і різко виявив бажання спілкуватися зі своїм немалим сином.
Ми запитали у сина, і він теж захотів бачитися зі своїм рідним батьком. Мене це засмучує сьогодні, щиро кажучи, але все ж я не маю права перешкоджати їхньому спілкуванню, адже, як би там не було, а він його рідна дитина.
Мене більше здивувало те, що Дарина цілком спокійно до цього поставилася відразу, особливо не враховуючи мою думку, таке враження, що мене ніхто й не збирався запитувати. Таке враження, що її образи на цю людину спокійно минули за всі ці роки, коли я дбав про Дарину і її дитину.
І ось сьогодні сталося щось зовсім незрозуміле, я прийшов раніше з роботи і побачив, що обручка дружини лежить на полиці. Мене це здивувало і засмутило, водночас. Дарина в цей час була на роботі. Навіщо дружина обручку свою зняла? І чи на роботу вона взагалі пішла?
Після робочого дня Дарина відразу ж наділа обручку на палець і почала займатися своїми справами. Нічого незвичайного я в її поведінці не побачив. Однак тепер в душі у мене є різного роду сумніви. А що, якщо Дарина знову відновила спілкуванням з колишнім чоловіком? Адже любила вона його раніше?
Напевно, моя мама тоді була права, коли говорила, що мій шлюб не буде щасливим ніколи.
Дарина так і не народила дитину, бо не кохає мене, а була зі мною тоді, коли це було їй вигідно та зручно. Лише тапер я згадую слова своєї мами. Я розумію, що правда рано чи пізно буде відома і мені доведеться її прийняти такою, яка вона є.
Мені хочеться поговорити про це з Дариною, але ніяк не можу наважитися на розмову з нею. Вона вже давно спить. А я сиджу і намагаюся знайти виправдання її незрозумілому вчинку. І не знаходжу. Ось навіщо їй потрібно було залишати обручку свою, адже вона ніколи цього не робила? Можливо, це все ж проста випадковість? Глибоко в душі я навіть не знаю, чи потрібна мені інша правда.
Фото ілюстративне.
