Життя склалося так, що у мене все добре – хороша робота, чоловік, діти, власне житло. Я вважаю себе досить забезпеченою. Але щоб все це мати, я багато працювала. У мене є рідний брат, він теж доволі успішний і забезпечений. Наша мама живе одна в двокімнатній квартирі. Ми чим можемо, завжди допомагаємо їй, щоб вона ні в чому не мала потреби.
Правда, в силу своєї зайнятості, заїжджаємо до неї один-два рази в тиждень, приносимо все необхідне, навіть даємо гроші. Мамі дуже сумно одній, тому у неї часто гостює її рідна сестра з села. Тітка Анна завжди жила бідніше за нас, моя мама вічно її жаліла і все життя допомагала.
Тітка народила сина, чоловік пішов від неї. Отак вона сама сина і тягнула в люди, а в селі завжди важко. Моя мама вдало вийшла заміж, поки батько був живий, він нас усім забезпечував. Мама ніколи не забувала про сестру, ділилася з нею останнім. От та і звикла все життя до турботи з боку сестри.
Причому сама ніколи нічим не допоможе, хоч би раз з села яблучок чи зелені привезла. Вона на базарі все продасть, а потім їде до моєї мами і жаліється на життя.
Двоюрідний брат, син тітки Анни, все життя сидить на шиї у своєї матері. Був одружений, але дружина його втекла, втомившись від вічно невдоволеного чоловіка, який місяць працює, два валяється на дивані вдома. Тільки мати в ньому душі не чула і розписувала нашій мамі який він хороший, а всі жінки нині пішли занадто вибагливі. Мама щиро жаліла племінника, до того ж вона була його хресною мамою.
У той п’ятничний вечір я як завжди забігла з роботи в супермаркет, набрала продуктів мамі і собі додому, викликала таксі і заїхала спочатку до неї, провідати, прибрати квартиру та дізнатися як справи у неї. Зустріла вона мене якимось загадковим поглядом, налила суп, сіла навпроти.
– Що трапилося, мамо? – поцікавилася я.
– Ні, все нормально, з чого ти взяла, – вона сиділа, розправляючи краєчок скатертини, не піднімаючи очей.
– Ну я ж бачу, ти щось хочеш щось сказати!
Я свою маму дуже добре знала, тому була впевнена, що щось таки трапилося.
– Сьогодні ми з тіткою Анною і Іваном були у нотаріуса, я оформила дарчу на квартиру.
Ось це було несподівано! Ми з братом завжди були впевнені, що її квартира перейде до нас, прямих спадкоємців. Мама, побачивши мою реакцію, намагалася виправдатися:
– У вас з братом є житло, а ось йому йти нікуди, дружина через це від нього пішла!
– Мамо, виходить, що тобі племінник дорожче рідних дітей! У тебе онуки підростають, про них хоча б подумала б!
Я відчувала, що виходжу з себе, таке траплялося рідко, зазвичай я стримана і добре контролюю ситуацію. Але ця історія вибила мене з колії. Так, ми з братом забезпечені, і ця квартира не потрібна ні нашим дітям. Просто чисто по-людськи було образливо. Я встала, схопила речі і пішла в коридор.
– Якщо так, то нехай тепер твій Іван і доглядає за тобою, возить продукти, наводить чистоту і порядок!
Мама ж ніби чекала цих слів, схопилася і вигукнула:
– Права була Анна, коли говорила, що ви до мене приїжджаєте тільки через квартиру!
Я почула ім’я тітки і відразу все зрозуміла. Вона нас з братом ще з дитинства не взлюбила, бачте ми виросли в повних сім’ях, а її син без батька, тому все життя вона тягнула ковдру на себе. З братом моїм вона взагалі не спілкується після того, як він одного разу нагрубив їй, на її думку. А тепер і зовсім вирішила нас позбавити спадщини. Не знаю чому, але мама все життя ніби почувалася виною перед сестрою, тітка мала на неї колосальний вплив.
Ми порадилися з братом і вирішили, що якщо вже мама так вирішила, то нехай так і буде. Хоча нам досі образливо. Іван до мами не приїжджає. Отримав квартиру і чекає, поки стане її власником. Ми з братом і далі їздимо до мами і повністю її утримуємо і доглядаємо. Мамі перед нами незручно, але вона і досі щиро вважає, що зробила добру справу – допомогла своєму бідному і нещасному племінникові.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
