fbpx
Життєві історії
В п’ятницю ввечері син привіз Катерині дитячі речі. Поставив ту гору в коридорі і спокійно сказав батькам, що скоро привезе у їх двокімнатну квартиру свою дружину і двоє дітей. Мати навіть не знає, як сказати Вікторові, що не хоче жити з ними разом. Катерина відмовила б йому, якби могла, але третина квартири належить її синові

– А сьогодні вже я чітко розумію, що нам з чоловіком залишилося спокійно жити лише днів 7, не більше, – повідомляє Катерина Іванівна. – Бо через 7 днів до нас переїде наш син зі своєю чималою сім’єю. Віктор, невістка наша, Світлана, і двоє їх дітей, ще й нас з чоловіком двоє. Ось так якось, виходить, у нас тут під одним дахом аж шість людей збереться в нашій невеличкій двокімнатній квартирі. Як ми разом будемо жити – я навіть не уявляю зараз зовсім і повірити все ніяк в це не можу.

Останні років 12 Катерина Іванівна з чоловіком живуть удвох, і перелаштуватися їм на зовсім інше життя, мабуть, буде зовсім непросто в такі роки. Батько спить погано, дивиться допізна телевізор, сидить в інтернеті, щось читає там собі, шукає.

Катерина Іванівна лягає спати рано, і для повноцінного відпочинку їй необхідна темрява і повна тиша. При включеному телевізорі або ноутбуці заснути вона не зможе.

Так вони собі звикли з чоловіком жити і усім було собі добре, ніхто нікому не заважав і одне одного просто розуміли.

І встає Катерина Іванівна, як правило, дуже рано – у чоловіка це самий сон.

Як літнє подружжя буде тепер жити в одній кімнаті – справжня загадка. Вони навіть уявити не можуть, як всі разом знаходитимуться в одній квартирі, як тепер бути на кухні і всім все встигати і ванна у них зовсім маленька.

– З Світланою, з дружиною мого сина, у нас теж відносини не дуже вже й хороші, зізнаюся чесно! – розповідає пенсіонерка. – Їй все в мені не подобається, вона кожне слово тлумачить, як втручання в її життя, постійно говорить, що я те лише й роблю, що намагаюся командувати своїм сином. Ну і я, напевно, теж не ангел, виправдовуватися не буду. Зі своїми недоліками кожен з нас. Не уявляю, як ми будемо з нею на одній кухні знаходиться постійно, адже двом господиням на семи квадратних метрах дуже незручно і непросто буде.

Онукам Катерині Іванівни чотири роки і сім років, хлопчаки вони дуже активні, галасливі, непосидючі, пустотливі. Невістка їх виховує в своїй манері – нічого не забороняє зовсім дітям, в усьому їм потакає, усе дозволяє. Світлана стверджує, що це добре і правильно – діти ростуть вільні, самостійні, можуть за себе постояти і зробити правильний вибір та прийняти вірне рішення. Але, на думку Катерини Іванівни, хлопчаки вже сідають дорослим на голову, вони не чемні зовсім, ні на кого не зважають взагалі.

– Раніше діти такими ніколи не були! – говорить Катерина Іванівна. – Їх було не чутно, не видно, батьків вони розгнівати боялися зовсім, дорослих поважали, ні слова поперек не говорили, слухалися і погоджувалися з усім. Що у мене син такий був, що у всіх знайомих наших рідних та знайомих. А зараз? Їм слово, вони у відповідь – десять слів скажуть, все не те і все не так. Але я їм такої поведінки в себе вдома не дозволю.

У молодої сім’ї зовсім не підходящий режим, якщо він взагалі є у них. Діти не сплять до дванадцяти годин, незважаючи на те, що старшому синові завтра в школу йти потрібно, їдять тоді, коли захочуть, немає поняття сніданку, обіду і вечері, весь час бігають, сміються, стукають, стрибають і щось завжди перевертають.

Кілька разів свекруха спостерігала, як вони харчуються, і її така система в корені не влаштовує. Але, на жаль, на своє власне житло подружжю грошей не вистачає зараз. У сина зараз проблеми з роботою: зі старої роботи звільнили, влаштувався на нову він то відразу, але зарплата зараз дуже маленька у нього. віктор шукає нову роботу, постійно резюме своє скрізь відсилає, але справа ця нешвидка зовсім, непросто знайти роботу в їх місті, ще й з гідною зарплатою. Тим більше, що шукати, працюючи на новому місці, не так-то просто. Кинути цю роботу, а не зрозуміло, чи потім інша знайдеться, тому тримається поки за те, що є.

Грошей не вистачає, а у них кредит ще й чималий.

Тому вирішили вони свою квартиру, яку в кредит взяли, здати в оренду, щоб хоч якісь гроші були, а самим поки пожити якийсь час у батьків чоловіка.

– Катю, а от я б на твоєму місці не пускала нікого в свою квартиру, це ж ціла сім’я, а не одна людина лишень! – каже Катерині Іванівні подруга. – Ось навіть би посперечалася з ними через це, але не дозволила. Площа у вас невелика, місця мало для всіх буде, люди ви абсолютно різні і різного віку, та й не молоді ви вже, вам важко буде. Суперечок не уникнути тут зовсім ніяк, ви тільки родинні стосунки зіпсуєте.

– Ну як я можу не пустити? Син мій тут прописаний з самого народження, в цій квартирі має свою частку – одну третину. Має повне право жити, а також дружину привести і неповнолітніх дітей з собою. Хіба мало що нам не подобається. Це його право тут жити також, тим паче,що в нього зараз важкі часи і іншого виходу у них поки немає.

Катерина Іванівна синові поки не говорила, що не хоче, щоб він сім’ю свою приводив, але до останнього сподівалася, що він ще передумає, що вони самі не захочуть жити з батьками.

А в п’ятницю ввечері Віктор привіз дитячі речі, сказав, щоб чекали їх через тиждень усіх в себе вдома.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page