fbpx
Життєві історії
В п’ятницю ввечері свекруха зателефонувала нам і попросила купити продуктів, продиктувала цілий список. В суботу ми все це купили і їй завезли. Тепер це стало традицією – мама чоловіка вважає, що ми повинні на пенсії її утримувати, так як 15 років тому вона подарувала нам квартиру 

– Це триває вже кілька місяців і я просто не знаю, що з цим робити! – розповідає 39-річна Олександра. – В п’ятницю ввечері мама чоловіка телефонує, диктує цілий список продуктів, яких ми їй маємо купити! Вона вважає, що на пенсію їй не прожити! І тому звертається до єдиного сина!

Олександра і її чоловік – ровесники, в шлюбі вже п’ятнадцять років, у них троє дітей. Молодшому скоро буде п’ять, але Олександра не працює. Вона – типова домогосподарка. Прання, прибирання, уроки, гуртки, приготування і так далі. Молодша дитина часто хворіє, середньому потрібно особливе харчування, а у старшого складний підлітковий вік, і не можна зараз дитину упустити.

– Багатодітна мама має право сидіти вдома! – каже Олександра. – Працює чоловік, і на необхідне грошей нам вистачає! Ситі, одягнені всі, в різних секціях займаються. В цьому році навіть на море з’їздили. Правда, бюджетно, в приватний сектор, але все одно дуже задоволені. Мій вихід на роботу принесе одні проблеми, сенсу ніякого немає!

Звичайно, живуть вони досить скромно, від зарплати до зарплати, практично без накопичень. На той же відпочинок ледве вибираються, і далеко не кожне літо.

– Навіть не уявляю, як ми зможемо на маму виділяти щомісяця дві-три тисячі, які ми витрачаємо. Адже за один раз менше, ніж на 500 гривень затоваритися не виходить! – зітхає Олександра. – У нас зараз всі гроші розписані, до копійки! Вмудряємося зводити кінці з кінцями тільки завдяки тому, що квартира своя. Все-таки квартира у власності – велика справа! Нехай маленька, тісна, але дах над головою без оренди та кредитів.

– Як ви примудрилися ще квартиру купити, з трьома дітьми і одним працюючим?

– Так нам її свекруха подарувала, на весілля. Це був сюрприз від неї! Купила за два тижні до торжества і вручила ключ. До цього ми у знайомого жили, який на кілька років за кордон виїжджав. Але мав повернутися через кілька місяців, ми вже шукали оренду, думали, будемо знімати. А тут нам ключі! Від власного житла!

– Виходить, свекруха свого часу вам допомогла?

– Ну так! Але у неї була можливість допомогти. Вона тоді була молода, їй п’ятдесяти років ще не було. У неї був вдалий рік, вона потім розповіла. Отримала на роботі більшу премію, плюс стару дачу продала. Все одно гроші необхідно було вкласти! Ну ось, і купила синові подарунок! Звичайно, ми їй дуже вдячні – і тоді були, і зараз. Завжди дякуємо їй принагідно.

Олександра раптом підозріло піднімає очі:

– Тільки от не треба говорити, що ми тепер зобов’язані віддавати борги! Ми нічого у неї не просили і вже тим більше не вимагали, як вона зараз вимагає у нас. Це була цілком її ініціатива. Якби вона не подарувала нам житло – не пропали б! Зняли квартиру і жили б, ми так і хотіли спочатку.

Незважаючи на шикарний подарунок, поряд з сім’єю сина свекруха за п’ятнадцять років так і не зійшлася. З онуками не сиділа ніколи, просто ввічливо цікавилася по телефону, як справи і чи всі здорові. У ті моменти, коли були здорові не всі, тільки співчутливо зітхала. В гості приходила по великих святах, до себе не запрошувала. Якихось надзвичайних подарунків більше не робила ні дітям, ні внукам.

А тепер ось вирішила, що син повинен підтримувати матір-пенсіонерку матеріально.

– Я вам в свій час допомогла! – не забула вона нагадати. – Тепер ваша черга.

– Але інші ж пенсіонери якось живуть самі, нічого у дітей не просять? – зітхає Олександра. – Мої мама з татом теж пенсіонери. Але їм в голову не приходить вимагати, щоб я їм щось додавала.

– Але їх все-таки двоє. На дві пенсії прожити простіше, ніж на одну!

– Ну не знаю! І самотні живуть теж, повним-повнісінько прикладів. У нашому під’їзді тільки ось двоє, на третьому поверсі бабуся і на п’ятому чоловік, дітей немає. Живуть самі! Чому ж наша мама не зможе так само? Повинна ж вона розуміти, що якщо син буде давати гроші їй, він забере їх у своїх дітей, її онуків. Ось я б нізащо на таку допомогу не погодилась! Краще б на хлібі і воді сиділа, але останнім у своїх синів не забирала ні за що.

Невістка вважає, що це не порядно це з боку свекрухи – нагадати синові про шикарний подарунок п’ятнадцятирічної давності і вимагати допомоги, прекрасно знаючи, що діти і самі небагаті, ледве зводять кінці.

А мама в свою чергу переконана, що син зобов’язаний утримувати її. Зрештою, нехай порахує, скільки грошей він заощадив на оренді або кредиті.

То ж на чиєму боці правда – не зрозуміло.

Фото ілюстративне – riamo.

You cannot copy content of this page