fbpx
Життєві історії
В п’ятницю ввечері, не дочекавшись чоловіка з роботи, я сама забрала сина з садочка. Ми разом прийшли додому, а чоловіка ще не було. Як я шкодую, що покинула тоді батьків і поїхала з села. Я там все життя була щасливою. Несподівано хтось подзвонив, і я побігла до дверей

І цього вечора теж повітря в нашому місті повністю просякло вихлопними газами, не можу легко зробити вдих. Іду по центральній вулиці, на дорогах пробки. Десь в цих пробках стоїть мій чоловік, його як зазвичай не дочекаєшся до вечері.

Я сама забрала синочка з садочка, вдихаємо разом важке повітря мегаполісу. А в голові спливають спогади з мого щасливого дитинства, як я бігала босоніж по траві в селі, як купалася в чистій та прозорій блакитний річці і дихала чистим та свіжим повітрям. Тоді я мріяла жити в місті, великому і красивому. І ось, через багато років по тому, моя дитяча мрія здійснилася, а я зовсім не рада.

Але, насправді, міське життя подобається мені тільки розвиненою інфраструктурою, а в усьому іншому вона мене пригнічує і радості від нього я не отримую.

Навколо всі постійно кудись біжать, поспішають, зляться. Поблизу великих доріг, у мене завжди сильно б’ється серце і я помічаю, що відчуваю якусь втому з самого ранку. І так кожного дня.

А як же мені зараз хочеться знову бігати по зеленій траві, жити подалі від тисяч людей, збирати чорницю та гриби в лісі і чистити з рідними великий двір від снігу.

Ще 15 років тому я ненавиділа це все, а зараз це для мене романтика та приємні спогади. Тепер я мрію жити зі своєю сім’єю в невеликому будинку, подалі від метушливого міста, де повітря завжди чисте і дихається легко. Я уявляю, як пишу розповіді гріючись біля печі, а за вікнами хуртовина. Всередині мого будинку немає шпалер, там все дерев’яне, дерев’яне, немає телевізора і пилососа, зате є солом’яний віник. У мене на колінах спить пухнастий кіт, син обтрушує валянки, він тільки що катався з гірки у дворі. Чоловік підкидає дрова в нашу піч, в будинку тепло, пахне хлібом і ялинкою. Вечорами в нашому будинку горять свічки і ми за душевними розмовами п’ємо трав’яний чай.

Це мій маленький, але такий ідеальний світ. Зараз я доросла, але так хочеться того тепла родом з дитинства. Але цей світ стає не таким ідеальним, коли я починаю серйозно думати про те, як син буде добиратися в школу через рік, як чоловік буде їздити на роботу, особливо якщо замете дорогу, як добиратися до лікарні і що робити, якщо раптом захочеться кави.

І я ввечері стою зі своїм маленьким синочком біля вікна, чекаю чоловіка з роботи, вечеря готова вже на плиті, син грається в своїй кімнаті. Приїде чоловік, ми повечеряємо, всі разом подивимося трішки телевізор, потім в душ і спати. Але мріяти про щастя ніхто не забороняє.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.