Такого чудового сну Оксана вже не бачила давно. Та воно й не дивно, адже з роботи приходила така втомлена, що і не пам’ятала, чи снилося їй щось. А тут такий чудовий сон – вона у дуже затишній хатинці, на лісовій галявині, все навколо засипано білосніжним пухнастим снігом, а за вікном стоїть незнайомець і просить їй відчинити двері.
Оксана може б, ще трохи і повагалася, якби не побачила позаду чоловіка ведмедя. То ж уві сні дівчина впустила незнайомця, щоб врятувати від ведмедя. На тому і прокинулася. Про сон думала весь ранок. Щось не давало їй спокою, та й очі у того незнайомця були такими рідними-рідними.
Оксана вже кілька років жила у цивільному шлюбі з Олександром. Вони познайомилися п’ять років тому на весіллі у друзів. На той час тридцятирічна Оксана втратила вже будь-яку надію влаштувати своє особисте життя. Її Андрій, якого вона любила понад усе на світі, шість років тому одружився з іншою, бо вона вже чекала дитину і емігрував в Канаду.
А вона залишилася – з порожнечею в душі, яку заповнювала роботою. Олександр їй сподобався, та й вона йому теж. Яскравих почуттів між ними не виникло, але багато спільних інтересів і приблизно однаковий вік зробили свою справу – невдовзі після весілля друзів вони почали зустрічатися, а потім і стали жити разом.
Найбільше Оксана боялася, щоб Олександр не зробив їй пропозицію, бо досі була невпевнена, чи готова відповісти йому згодою. Чи не тому, що в серці дівчини ще жевріла любов до Андрія, яку вона усіма силами намагалася заховати у найглибші закутки своєї душі.
Олександр був хорошим, але вже якісь занадто чужі вони були один одному. Жили разом, але все частіше він ночував у себе вдома. От і в ту ніч, коли Оксані приснився сон, вона ночувала одна. Бо ввечері Олександр сказав їй, що йому треба добре все обдумати.
Зранку вона розповіла сон своїй подрузі на роботі, а та сказала, що впевнена, що сон гарний – білий сніг сниться до чистої, взаємної любові, а ведмідь… вона точно не впевнена, але, здається, до заміжжя…
– Отаке скажеш, – зашарілася Оксана від слів подруги. – Яка любов, яке заміжжя… та не дай Бог, я вже твердо вирішила, що не буду узаконювати свої стосунки з Олександром. Це буде несправедливо навіть по відношенню до нього самого… Ну не змогла я його полюбити, розумієш – не змогла…
– А знаєш, подруго, – раптом сказала співробітниця Оксані. – Давай поїдемо на вихідні в Карпати. Знімемо собі будиночок, такий, як в твоєму сні, та й відпочинемо трохи. А ти заодно і з своїми почуттями розберешся, бо щось ти зовсім заплуталася…
В п’ятницю після роботи подруги вирушили на гірськолижний курорт. Будинок вони винайняли красивий, єдине, що засмучувало – снігу майже не було. Втомлені, вони лягли спати, а коли прокинулися, то побачили за вікном прекрасну картину – вночі випала велика кількість снігу і все навкруги було схоже на казку.
Кава зранку пахла якось по-особливому, у теплій хатинці стало якось так затишно.
– Це Святий Миколай постарався, дивися, скільки снігу з неба насипав, – не вгавала подруга. – І в мене таке враження, що це на сьогодні не єдиний подарунок від нього.
Весь день Оксана з подругою каталися на лижах, так добре вона давно не відпочивала. А після обіду, коли вони поверталися додому, в гурті людей Оксана впізнала очі, саме ті, з її сну… і ледь не обімліла. Вона, звичайно, могла помилитися, бо за лижним костюмом з маскою було видно лише їх, але серце відразу впізнало – це був Андрій.
Перших кілька хвилин вони просто стояли і мовчки дивилися один на одного, але потім Андрій запросив подруг погрітися за чашкою чаю. В розмові чоловік розповів, що сімейне життя не склалося, він повернувся додому, а дружина з сином залишилася в Канаді.
– А я тобі говорила, що це не єдиний подарунок від Миколая, – весело ввечері сказала подруга. – Не просто цей сон тобі приснився, може і ти ще станеш нареченою…
Додому вони поїхали разом. Такою щасливою подруга Оксану ще не бачила. Андрій відразу зізнався, що відпускати її не має наміру, адже саме через неї повернувся в Україну.
Напевно, доля таки існує.
Олеся Біла.
Фото ілюстративне – GoodFon.
