– У мене в житті зараз відбуваються абсолютно незрозумілі події і я не знаю, що мені робити. Заміж я вийшла дуже швидко – за два тижні. Це було не весілля, а втеча з неблагополучної сім’ї батьків. В результаті прожили ми з чоловіком майже тридцять років. За цей час було по-всякому. І ось в п’ятдесят років чоловік знайшов собі іншу жінку і пішов до неї в гуртожиток.
Перед тим, як він пішов, ми сиділи один навпроти одного, і я запитала, як можна так швидко закохатися, а він каже: «Я ж у тебе закохався швидко». Я відповіла, мовляв, тоді йди, я тебе і не любила зовсім ніколи. Він пішов вночі, радісний, очі горять, аж помолодшав весь.
Вони з цією жінкою працюють на одному підприємстві, вона на десять років молодша за мене. Ще раніше я в його телефоні бачила її номер. Питала, що за Лариса у тебе, а він говорив, мовляв, просто працюємо разом.
Потім дивлюся, якийсь він зачарований ходить. Інтуїція в мене розвинена добре, мене просто «ковбасило», коли відчувала, що вони разом. І ось він пішов … Мені страшно стало, будинок доведеться ділити, син дорослий вже, думаю, навіщо я життя прожила, щоб житло віддати чужим людям?
Стала йому дзвонити, кажу, подумай, може, повернешся. Через два тижні передзвонив сам і попросив прийти. А коли прийшов, раз – і запропонував почати все спочатку і повінчатися. Я і погодилася. Лариса ця йому дзвонила, питала, чому його так довго немає вдома, а він їй каже: «Ларисо, вибач, але це – не моє життя».
Спочатку, як повернувся додому, цілими днями сидів біля комп’ютера, бо був ще у відпустці, починаю щось говорити, а він ніби не чує. Живемо, наче чужі люди. Це дуже неприємно, але я хотіла зберегти сім’ю. Мною володів страх втратити все.
Ми знову разом вже вісім місяців, і начебто все нормально, але я вже не витримую його байдужості, майже щодня говорю, щоб він добре подумав і нарешті прийняв рішення. Кажу: «Якщо ти дійсно закохався, то, може, варто піти до неї. Вибач, що я тебе збила з пантелику, дзвонила, просила повернутися. Це мною володів страх, а тепер страху немає. Адже життя у нас теж немає».
Я розумію, що приватний будинок, в якому ми живемо, і гуртожиток, в який він пішов до цієї жінки, не порівняти. Та й щоб вирішувати проблеми, потрібні гроші, а їх у нього немає: чоловік дуже мало заробляє.
В цій ситуації про душевний спокій мені говорити не доводиться, адже я добре розумію, що в будь-якій складній ситуації чоловік мене кине і піде до неї. Бачу, що чоловік сам зараз живе так, ніби й не розуміє, що з ним відбувається.
Якось від нього прозвучала фраза, яка мене ошелешила: «Мені дружина потрібна, щоб готувати, прати і про мене дбати». Я кажу: «А душа твоя де»?
Вчора йшла з магазину і бачила цю Ларису, кажу: «Якщо у вас любов, так подумайте ще раз. Я кожен день до тебе його відправляю, а він не йде». Вона каже: «Спасибі, не треба». Я розумію її, зганьбив на весь гуртожиток…
Що робити? Ну не життя це ні для кого із нас.
Фото ілюстративне – Psychologies.
