Вночі вона довго не спала. Думала про те, як відкладала гроші на дорогу, як готувала смаколики, як мріяла про теплі вечори з родиною. А натомість – відчуття, що вона тут зайва
Галина Василівна довго збиралася в місто до свого сина Андрія. Сільські клопоти на літо відступили: город в основному прибраний, закрутки зроблені, сусідка погодилася наглядати за господарством. Вона запакувала у велику сумку банки з варенням, сир, домашню ковбаску — щоб дітям було чим поласувати.
– Погостюю трохи, – думала вона дорогою в автобусі. – Побачу, як вони живуть.
Коли приїхала, Андрій зустрів її на зупинці.
– Мамо, нарешті! – усміхнувся він. – Діти вже чекають.
– Та я й сама скучила, – обійняла його Галина.
У квартирі її зустріла невістка Оксана та онуки. Радості було море, перші години говорили без упину. Але, роздягнувшись і зайшовши на кухню, Галина Василівна мимохіть глянула навколо – і серце в неї стиснулося.
На плиті засохлі плями від борщу, раковина з жирними слідами, підлога липка. У ванні – сліди мила, в кутках темні підтіки.
– Ой, дітки мої, як ви тут живете? – прошепотіла вона сама до себе.
Вранці наступного дня, поки всі розійшлися по роботах, Галина Василівна закотила рукави. Вимила підлогу на кухні, відчистила плиту до блиску, перемила посуд, витерла шафки. До обіду руки гуділи, але кухня сяяла.
Коли повернулися Андрій з Оксаною, мати чекала похвали, бо зміни і справді були помітні.
– О, ви вже вдома! Ну, заходьте на кухню, подивіться, яка тепер чистота!
Андрій кинув побіжний погляд.
– Ага, добре. Дякую, мамо.
І все. Більше ніхто й слова не сказав. Оксана мовчки поклала покупки в холодильник, а діти сіли за комп’ютери.
«Ну нічого, завтра вони побачать красу у ванні», – подумала Галина Василівна.
Другого дня вона взялася за ванну. Відмила плитку, начистила кран, випрала килимок, навіть пральну машину протерла. Піт градом котився з чола, але вона відчувала, що робить щось потрібне.
Увечері знов чекала на подяку, хоча б словами.
– Андрійку, Оксано, гляньте, як у ванній тепер сяє все!
Син лише знизав плечима:
– Мамо, та добре, але ж ти гостювати приїхала, а не прибирати. Сядь, відпочинь.
– Яке відпочити? Як тут відпочивати, коли все брудне? – образилася Галина.
Так минув тиждень. Вона мила підлогу, прала штори, викинула старі продукти з холодильника. Усе, що робила, здавалося їй подвигом. Але діти не виявляли ані особливої вдячності, ані захоплення.
В останній день вона вже не витримала. Сіла на диван і прямо сказала синові:
– Андрію, я ж вам усю квартиру начисто зробила. І ванну, і кухню, і підлоги. Тепер вам легше жити.
Син відклaв телефон і глянув на неї.
– Мамо… тебе хтось просив? Ми ж самі справлялися. Раз в місяць до нас приходить жінка і прибирає, але цього разу ми не встигли до твого приїзду все прибрати. Ми так звикли, ми не хочем витрачати час на це, нам хочеться після роботи відпочити, а на вихідні кудись поїхати, розумієш? А тебе ніхто не просив. Ти ж приїхала в гості, щоб відпочити з нами, поговорити, а не гарувати.
Ці слова різонули Галині Василівні серце. Вона чекала бодай теплого «дякую», а почула – «тебе ніхто не просив».
Вночі вона довго не спала. Думала про те, як відкладала гроші на дорогу, як готувала смаколики, як мріяла про теплі вечори з родиною. А натомість – відчуття, що вона тут зайва.
На ранок ображена Галина Василівна склала сумку.
– Мамо, ти вже? – здивувався Андрій.
– Так, сину, господарка ж не чекатиме, – сухо відповіла вона.
Він хотів щось сказати, але мати вже стояла у дверях. Ображена, втомлена, з відчуттям, що її любов і турбота залишилися непоміченими.
Автобус від’їжджав, а в її очах стояли сльози.
«Може, й справді я зайва зі своїм порядком? Але ж я тільки хотіла, щоб у дітей було чисто й добре…»
Часто батьки намагаються допомогти своїм дорослим дітям так, як уміють, а не так, як тим потрібно. І замість вдячності отримують нерозуміння. Але й діти мають пам’ятати: за кожним прибиранням чи банкою варення стоїть не лише праця, а й велика любов.
А яка ваша думка? Хто не правий в цій ситуації?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
