Так склалося в житті, що тепер я свекруха. До того, як мій син одружився, я від своїх подружок дуже часто чула скарги на своїх невісток. Мені здавалося, що вони самі винні в тому, що у них не складаються стосунки з дружинами синів. Але тепер, коли я сама стала свекрухою і зіткнулася з такою ж ситуацією, моє ставлення, чесно кажучи, повністю змінилося.
А вся справа в тому, що як би я не старалася бути хорошою свекрухою для дружини свого сина, ця жінка все перевертає так, як їй одній потрібно. І їй зовсім байдуже, що при цьому відчувають інші. Її не цікавить і не хвилює, що її дії можуть заподіяти людині смуток. Ось їй потрібно так, а все, що хочуть інші її зовсім не цікавить.
Після весілля мого сина, я намагалася на вихідні приготувати щось з того, що він любить, і приходила до них у гості, щоб пригостити, ну, і побачитися заодно зі своїми дітьми. Спочатку все всіх влаштовувало, усі були задоволені. Мої свіжоприготовлені страви уплітали за обидві щоки, особливо невістці все подобалося. Мені було приємно, що мої старання не проходять даром, що мене цінують і добре ставляться до мене, думала, що маю теплі та щирі стосунки зі своїми дітьми. Дуже приємно спостерігати, як твої гостинці з задоволенням зникають зі столу.
В один з вечорів, коли я прийшла в гості до дітей, сина ще не було з роботи. Ми з невісткою сіли пити чай. Все було як завжди, з однією лише різницею: невістка все ніяк не могла зважитися, щось мені сказати. Після роздумів вона сказала, щоб я не приходила до них так часто, краще нехай мій син їздить до мене в гості. При цих словах в її очах був якийсь такий неприємний вогник злості.
Після цієї розмови я, природно, перестала взагалі ходити до свого сина. Він регулярно був у нас в гостях, але завжди сам, дружина з ним не приходила. Мене це і радувала, і засмучувало одночасно. Я завжди намагалася, щоб у нашій родині був мир і взаєморозуміння. А ця жінка все зруйнувала своїм егоїстичним ставленням до родичів чоловіка. на скільки я все бачу і розумію, то від мене тут нічого не залежить.
Нещодавно у нас народився онук. Ця радість для нас безмірна. Ця крихітка приносить стільки щастя, що хочеться жити і радіти життю. Ми з чоловіком все також намагалися сильно не набридати невістці, і ходили до них в гості дуже рідко, і то, коли нас запрошували до себе. Але онука ми намагалися вивезти на прогулянку, щоб не з’являтися перед її очима надто довго. Нам цього з дідусем було цілком достатньо.
Але нещодавно невістка сама мені подзвонила і запропонувала посидіти з онуком у них вдома, поки вона сходить у своїх справах. А найприкріше, що вона не попросила, а запропонувала, як ніби це нам потрібно, а не їй! Тобто вона, виходить, не може переступити через свою гордість, вибачитися за ті слова і просто по-людськи продовжувати з нами спілкуватися, адже ми батьки її чоловіка, я гарно виховала свого сина для неї! Невже ми, своїм ставленням до неї, не заслужили елементарної поваги і розуміння з її боку?
Я трішки подумала, все зважила і сказала, щоб онука вона привезла до нас, так як вона сама ж заборонила мені приходити до них додому зайвий раз. Після цих слів вона трохи стихла, і погодилася привезти онука до нас. У цей день ми вдосталь поспілкувалися з хлопчиком, він такий милий та кумедний. Яке ж це щастя, коли є маленьке рідне дитятко! Тільки ось мене тепер хвилює питання: як вести себе з невісткою? Продовжувати відплачувати їй тією ж монетою або бути розумнішою і перестати ображатися? Заради онука я готова зробити перший крок. Чи оцінить це дружина сина і чи потрібна я їй взагалі?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – ukr.media.
