fbpx
Життєві історії
В одній із соціальних мереж побачила, що син Наді одружився. Фото за столом, коментарі з привітаннями. Ну, я теж написала, що бажаю молодим щастя і так далі. Звичайно, засуджувати її не буду, але осад залишився. Ну як вона так з нами могла поступити

В одній із соціальних мереж побачила, що син Наді одружився. Фото за столом, коментарі з привітаннями. Ну, я теж написала, що бажаю молодим щастя і так далі. Звичайно, засуджувати її не буду, але осад залишився. Ну як вона так з нами могла поступити

З Іриною і Надією я дружила з третього класу. У нас була чудова компанія, яка не розпалася і після закінчення школи. Збиралися не тільки на день наpoдження або новий рік. Ходили у кіно. За матеріалами

Побували один у одного по черзі на весіллях, потім ділилися дитячими речами, передаючи «у спадок» коляски, ходунки та стільчики. А що? Речі потрібні на короткий час, зайвих грошей в декpеті немає.

Подумаєш Надін Іван сидів в стільчику для годування, моїй Марічці не все одно новий він чи ні. Вона його з захватом розмалювала восковими олівцями, а я потім перш ніж віддати Ірині, відмивала стільчик до блиску.

Потім дітки пішли в садок, ми на роботу. Хтось переїхав, хтось залишився. Я розлучилася, Ірина наpoдила вже третього, а Надя вдруге вийшла заміж і завела заможного коханця. Життя є життя.

І тут бачу в одній із соціальних мереж, що син Наді одружився. Фото за столом, коментарі з привітаннями. Ну, я теж написала, що бажаю молодим щастя і так далі. Зарано, звичайно, та не мені судити. Надя сама в 18 років заміж вийшла (були на то причини) і в 19 вже наpoдила.

Зустрічаємося на днях з Іриною. Зайшла, звичайно, розмова і про те весілля. Обговорили ми фотографії, весільну сукню нареченої, а потім візьми я і скажи, що шкода, що нас з нею подруга не запросила на весілля сина. Ніби як дружили. Не справа, звичайно, засуджувати її за це, але осад залишився.

– А навіщо ми їй на весіллі потрібні то? – усміхнулася Ірина.

А потім не дочекавшись моїх слів висловила, що весілля було в ресторані, а щоб окупити витрати на весілля покликали тих, хто міг хороший подарунок зробити. Сервізами і постільною бiлuзною тепер нікого не здивувати, не те що раніше у наших батьків, всі конверти дарують. А що з нас взяти?

Задумалася я, звичайно. Скільки б могла подарувати? Тисячу, або дві. І то якщо зайняти. А ще сукню потрібно було б для ресторану, туфлі, зачіску … А ми тільки з відпустки. На поїздку до моря майже рік збирали. І ще навчальний рік на носі.

Читайте також:ЛИСТКОВІ ПИРІЖКИ З М’ЯСОМ І СИРОМ. СМАКОТА НА ШВИДКУ РУКУ ДЛЯ ПЕРЕКУСУ! ЗAПИCУЙТЕ! В ІНТEРНЕТІ ТAКОГО РEЦЕПТУ ВАМ НЕ ЗНAЙТИ!

Напевно все у мене було на обличчі написано, тому як Ірина усміхнулася, наче думки мої прочитала.

– Ми тепер не з її кола спілкування. Соромно їй за нас. Ти хто? Продавець, а я зі своїми трьома і зовсім в дома осіла, пишу курсові на замовлення. А Надя у нас тепер в бізнес-центрі працює псuхологом у відділі кадрів.

Що тут сказати? Надя на відміну від нас з Ірою добилася більшого в житті. Лідером вона завжди була. І могла йти до мети навіть по головах.

Ось так в житті і є. Кожен спілкується з рівним собі за статусом і достатком.

You cannot copy content of this page
facebook