З дітьми я вже рік живу в Норвегії, наше життя склалося там непогано, якщо можна так сказати, зважаючи на те, що відбувається в нас вдома в Україні.
Справа в тому, що ми самі родом з Вінниччини, у нас певний час також дуже неспокійно було, та потім стало спокійніше.
За кордоном я ніколи не була і не планувала такого.
Але моя подруга виїхала в Норвегію ще в березні 2022 року, Тетяна там дуже добре влаштувалася, влаштувала дітей.
Тетяна має хорошу роботу, діти ходять в школу, громадяни цієї країни дуже підтримують українців і з великим розумінням ставляться до нас.
Тетяна мені постійно говорила, що немає чого зараз з дітьми під тривогами сидіти, а краще, поки є шанс побачити краще життя собі і дітям і пожити хоч трохи в спокої, не хвилюючись під час тривоги.
Жили ми в селі в невеличкій хаті разом з моєю мамою, яка, до речі, і належала їй.
Я сама себе згодом стала картати, що не можу своїм дітям дати кращого життя, он люди кудись їдуть, дають дітям освіту, дбають про них, а мої діти зі мною сидять в селі біля хати і рахують тривоги на день.
Тоді мені чоловік сказав, щоб я брала дітей і їхала з ними, трохи побуду за кордоном, діти побачать світ, а коли стане спокійніше, повернемося додому.
Мама теж мене підтримала в цьому, мама з чоловіком сказали, що впораються самі, адже вона на пенсії зараз, має чимало часу на господарство, а чоловік на роботі, побут налагоджений, загалом.
Я й поїхала. Влаштувалася дуже добре, адже подруга Тетяна вже все знала і мені дуже допомогла в усьому.
Скрізь зі мною ходила, з усім допомагала, я, дуже вдячна їй за це.
Навіть місяця не минуло, як діти мої пішли до школи, школа усім для навчання забезпечила їх, до слова сказати, а я мала роботу.
Влаштувалася я теж до Тетяни на склад, фасувати морепродукти.
Робота у нас не важка, але дуже холодно на складі, адже температуру таку тримають, ще й з холодильниками постійно маємо справу.
Зарплата у нас дуже гарна, по наших сільських мірках, то я про таку й мріяти не могла.
Відтоді я стала чоловікові щомісяця відсилати 500 доларів, просила, щоб відкладав і ні на що не витрачав. Щоб ми мали якісь заощадження, коли повернуся додому.
А цього літа ми повернулися додому, втомилася я на чужині і діти скучили за домом і друзями, вирішили, що не будемо більше їхати нікуди.
Ще й здоров’я у мами було зовсім погане, вона за цей рік дуже змінилася, постаріла, погане мала самопочуття.
Як дійшла справа до грошей, то чоловік мій всю свою зарплату віддавав своїм батькам, бо вони ремонт в хаті робили, а свекруха знала, що я гроші додому надсилаю, каже, вона свою маму годує, а ти нам маєш допомогти, от чоловік і допомагав.
Майже всю зарплату віддавав, поки будівельники свекрусі в хаті робили ремонт.
Я була дуже здивована, адже виходить, що чоловік ще й мої гроші витрачав, які я надсилала, бо зарплати не вистачало йому на життя.
Але ж зовиця теж за кордоном. Чому вона гроші мамі не надсилала, та свекруха лише виправдовувала свою доньку, мовляв вона біднесенька там ледве виживає, вона не так добре влаштувалася, як я.
Я чоловікові кажу, як ти міг? А він відповідає:
– Я своїй мамі допоміг! А тут весь час наглядав і за твоєю мамою, все їй допомагав, старався, бігав в аптеку, усю важку роботу робив.
Але ж ми живемо у маминій хаті!
Я не знаю, як тепер бути. Мені дуже прикро. Кажу йди до мами і скажи, хай гроші повертає частинами, адже вона в своїй хаті робила ремонт, не дивлячись, що син живе в тещі.
Та чоловік не хоче, каже, що не піде до матері просити, щоб гроші повертала.
Мені прикро, бо це дуже великі гроші, а найприкріше, що про це ні я, ні мама моя нічого не знала, він нічого не говорив нікому, а ми думали, що він ці гроші відкладає для нас.
Невже мені самій потрібно йти до свекрухи, казати, щоб повертала гроші? Але ж я тоді буду ворогом її, бо син в неї, бачте, хороший, а я буду погана невістка.
Як вийти з цієї ситуації, коли мені дуже шкода наших грошей, я зараз без роботи сиджу і не знати коли щось зароблятиму?
Фото ілюстративне.