fbpx
Життєві історії
В Німеччині ми з донькою ще з кінця березня, з Херсону приїхали сюди. Я влаштувалася на роботу, маємо тут тимчасове житло. А нещодавно я познайомилася з Леоном. Він дуже вихований, гарний чоловік, добре заробляє. Два місяці ми з ним спілкувалися, а потім він запросив мене до ресторану. Я досі не можу забути той вечір, у нас в Україні чоловіки зовсім не такі

Мого чоловіка не стало давно, я сама виховую свою донечку.

Так, як я стала мамою дуже молодою, то моїй доньці Оксанці зараз 19 років, а мені – 37.

Ми проживали в Херсоні з Оксаною вдвох, чоловіка, на жаль, не стало давно.

Коли все почалося, ми з донькою поїхали в Німеччину. Звісно залишатися в цій країні ми не планували, сподівалися, що скоро повернемося додому.

Але, на жаль, часу минуло багато, додому повертатися поки не хочемо, дуже неспокійно там, нам усі знайомі про це розповідають і просять ще залишатися тут.

Ми й стали обживатися тут по-тихенько.

Нам з донькою виділили невеличку однокімнатну квартиру на окраїні невеличкого містечка.

Оксана продовжує навчатися онлайн. Вона навчається в у вищому навчальному закладі за українською програмою поки. Доньці пощастило, вона добре знає англійську мову, тепер і німецьку вивчає, їй це легко дається.

Я теж знайшла роботу, працюю на складі, заробляю непогано, але залишатися тут ніколи не планувала, хочу додому, там все своє рідне, але з поверненням в Херсон ми поки чекаємо з донькою, але й на місці сидіти не хочеться, потрібно доньці розвиватися, а мені заробляти.

Не можу сказати, що ми звикли до життя тут, але змирилися і налаштувалися, що нам тут якийсь час доведеться побути.

Але, несподівано для мене, стало влаштовуватися моє особисте життя.

Я на роботі познайомилася з Леоном. Він дуже розумний, доглянутий, вихований, жодного разу не був одружений, живе сам, не має дітей.

Ми з ним стали частіше зустрічатися, багато часу спілкувалися на роботі і він мене проводив додому.

Хочу сказати, що німці, у своїй більшості, люди закриті, вони не люблять пускати чужинців у дім, мало спілкуються, загалом, вони не такі як ми, українці більш відкриті.

Але в Німеччині зараз люди дуже допомагають українцям, а особливо, якщо це мами з маленькими дітьми, вони в усьому стараються допомогти.

Так і Леон, спочатку був закритий, а потім ми стали з ним більше спілкуватися, він мене запрошував до себе, ми пили чай, багато розмовляли, я розповідала про своє життя, як зараз в Україні, що мені родичі пишуть.

Вже декілька місяців ми зустрічаємося з ним, він уважний, вихований. Леон добре заробляє, має гарний будинок. Оскільки у нього не було сім’ї, він гарно заробляє, то в нього дуже гарно облаштований будинок, є гарні заощадження, але всі німці дуже економні, так і Леон, як вони.

Навіть, коли ми розмовляли, то Леон завжди, між іншим, говорив, що добре, що в мене донька доросла, сама може себе забезпечувати, адже в Європі батьки вже мало допомагають підліткам в такому віці.

Я бачила, що Леон серйозно налаштований щодо мене.

В ресторан він мене нещодавно запросив. Ми повечеряли, спілкувалися і Леон сказав, що я йому подобаюся, він хотів би мати дружину таку і буде щасливий, якщо ми будемо разом.

Я, звісно, не очікувала такого почути від нього, тому на цю тему говорила мало, думала, що маю зважити все і поговорити з донькою. Щиро скажу, що він подобається мені, але самі розумієте, чужа країна, чужі звичаї, чужий менталітет. А я вважаю себе українкою, моя рідна країна Україна і я ніякі країни більше не розглядала для життя.

Ми з донькою маємо гарну квартиру в Херсоні, у мене свій автомобіль. Просто ми зараз перебуваємо в Німеччині без грошей, особливо, адже заощаджень я не мала, тому майже в усьому собі відмовляємо, живемо скромно, хоча я працюю, трохи заробляє і Леон знає мою зарплатню.

А коли нам принесли чек, Леон, несподівано для мене, розділив його на дві частини: він заплатив половину за себе, а половину запропонував заплатити мені, виходить за себе.

І дякувати Богу, що в мене були такі гроші, бо я навіть гадки не мала, що за цю вечерю доведеться платити мені. Ми наче нічого особливого не замовляли, але чек був майже на 150 євро.

Мені довелося заплатити рівно 75 євро. Сказати, що я була здивована, це зовсім не сказати нічого.

Але найгірше було попереду, коли ми оплатили замовлення, Леон просто дістав 80 євро і дав офіціанту чайові. Він пояснив, що ми в престижному ресторані, тут так заведено, офіціанту гроші більше потрібні, адже він працює не з солодкого життя тут, підносячи нам їжу.

Я була дуже здивована.

Потім Леон замовив мені таксі, не заплативши за нього і мені довелося все оплатити самій.

Я зізнаюся чесно, у німців так заведено, вони не схильні платити за людей, які вважають, що живуть в достатку.

Але це для мене просто величезні гроші зараз, я не розраховувала, що він вчинить так.

А наступного дня, Леон знову проводив мене після роботи, запросив додому на чай, сказав, що спече піцу і ми вечір проведемо разом. Він навіть й не подумав, що я ображаюся за ту вечерю, для них це буденно і нічого в цьому не бачать.

А я так не можу. Як так може бути, щоб жінка, яку запросили, за себе платила сама? Ще й суму, таку велику зараз для мене.

У мене дитина є, я сама годую сім’ю, можна сказати. Чому він не подумав про це?

Я взагалі не знаю, чи варто й далі з ним будувати відносини? Чи нормально це для вас? Мені зовсім не хочеться спілкуватися більше з ним. Чи, можливо, я не права?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page