Мій чоловік вже на заробітках в Німеччині років майже 3, він туди з нашим кумом поїхав.
Кум Петро там давно вже добре заробляє, у нього бригада будівельників своя.
Мій чоловік до того мав непогану роботу, заробляв гарно, ми орендували квартиру в столиці, жили непогано, мали сина одного.
А потім Петра звільнили, він заробляв мало, адже тоді всі вдома сиділи, були обмеження одні, він був лише на підробітках.
Ми звикли до нормального життя, а тут економити потрібно було на всьому, я навіть економила на дитині.
Тоді кум і покликав Петра до себе працювати.
Ми добре подумали і чоловік мені каже, їдь до мами з дитиною в село.
Хата в батьків чоловіка велика, з ними донька живе, зовиця моя, вона розлучилася, сама виховує доньку, у нас з родиною чоловіка гарні стосунки і свекруха каже мені:
– Приїжджай до нас, Світланко, місця вистачить всім.
Ми з сином поїхали. Я думала поки Андрійко маленький, то будемо жити в селі, а Петро сказав, що буде дуже старатися, заробить на свою квартиру і, коли ми придбаємо своє житло, то будемо жити в місті.
Ми й переїхали. В селі живеться добре, ми гуртом робили всю роботу, допомагали одна одній, діти гралися разом.
Життя у нас було добре. А після 24 лютого змінилося все.
Чоловік вже додому не приїжджав, бо потрібно було гроші заробляти, а ціни й у нас ростуть, тому відкладати хороші суми було все важче.
А якось телефонує мені Петро і каже:
– Світлано, з заробітками вже не дуже у нас, багато українців приїхало, ціни впали на будівництві. Та й в Україні на всі будівельні матеріали виросли ціни, і квартири зараз дуже дорогі. Мені на цю квартиру тут 10 років потрібно працювати. Давай побудуємо хату біля мами. І земельну ділянку не потрібно купувати, і їхати кудись, будемо будуватися на місці. Зате на це у мене вистачить грошей і я, хоч зараз мажу додому повертатися і будувати буду починати сам, адже я вже навчився багато. Візьму хлопців з села, та й піде будівництво. Зараз часи важкі. Нащо нам те місто? В селі є все і родина близько.
Чоловік поклав телефон. А я задумалася, зовсім не знаю, що робити.
Ніби й добре ми живемо, дружно. І дійсно грошей на квартиру немає і не зрозуміло, коли будуть, бо часи зараз дуже важкі. І земельну ділянку якщо й купимо, то хату будувати не буде за що. Це з однієї сторони.
А з іншої. Це все таки чуже мені обійстя, та й зовиця заміж вийде, мало який у неї буде чоловік. Як потім нам знаходити спільну мову? Як подвір’я ділити. Зараз стільки недобрих історій чую в нашому селі, коли такі добрі родини розсварилися за спадок, що стали найгіршими ворогами.
Але хочу, щоб і чоловік додому повернувся. Він так багато та важко працює там на чужині.
Не знаю навіть з ким порадитися. А що ви порадите мені?
Фото ілюстративне.