– Донечко, не впізнаєш мене? Я – твій тато! Якою ж ти стала! Така красуня як мама, але очі мої, голубі, – каже мені незнайомий чоловік, який в неділю зранку зайшов на моє подвір’я.
Гостей я не чекала, тому відразу покликала чоловіка. Незнайомець поспішив усе пояснити, виявляється, це мій тато, якого я не бачила багато років, бо він залишив нас з мамою, коли я ще була зовсім маленька.
На жаль, мами моєї кілька років тому не стало, а батька свого я не бачила жодного разу. Єдине, що у мами збереглося, кілька спільних фотографій, і я приблизно уявляла який він, але де він, і що з ним я не знала.
Мені майже 40 років, я давно заміжня, у мене є своя сім’я – чоловік і син.
І ось, на моєму подвір’ї з’явився чоловік, який назвав себе моїм татом. Він каже, що нарешті все зрозумів, що дуже хоче відновити спілкування з нами, адже крім мене інших дітей у нього немає.
Коли тато пішов, мамі було дуже важко, вона працювала в селі в медпункті, мала невелику зарплату. Але завжди допомагала людям, навіть вночі бігала, коли хто кликав. То люди часто віддячували їй за це домашніми продуктами.
У нас теж була невелика господарка, але в селі без чоловічої підтримки дуже важко, тому працювали ми дві з мамою.
Я мамі у всьому допомагала, добре вчилася в школі, а по суботах з мамою на базар їздила – домашні продукти продавали. Мені було соромно, я боялася, щоб хтось з однокласників не побачив, адже засміяли б.
Та все минуло, я виросла, вийшла заміж і привела чоловіка до нас додому, я його, до речі, на ринку якраз і зустріла.
Він був родом з Півдня, привозив на ринок продукти – помідори, кавуни, персики, так ми і познайомилися.
Мій чоловік виявився справжнім господарем, мама ним натішитися не могла, бо він відразу почав господарювати – спочатку ремонт в кімнатах затіяв, а потім і розпочав будівництво нового будинку.
Перші кілька років у шлюбі я була дуже щасливою, у нас з чоловіком народився синочок, а потім і донечка. Чоловік був чудовим батьком, займався дітьми, вони його дуже любили.
А потім я помітила, що мого чоловіка наче підмінили. Жили ми як – весь рік він жив з нами, будував хату, а влітку знову вирушав на Південь і привозив звідти продукти, бо це був наш бізнес.
Але одного разу чоловік не приїхав у зазначений термін, мені зателефонував і попередив, що затримається на кілька днів. А коли через місяць повернувся, то відразу з порогу заявив, що має до мене серйозну розмову.
Виявилося, що в чоловіка вдома, на Півдні, з’явилася інша жінка, яку він любить і з якою хоче прожити решту свого життя.
На наступний день мій чоловік зібрав речі і поїхав назавжди, а мене залишив з двома дітьми і недобудованою хатою.
Тоді мені дуже допомогла мама, яка відразу сказала, що поїде на заробітки в Італію, щоб хоча б хату добудувати.
Жінки з села, які вже по кілька років були заробітчанами, допомогли їй знайти роботу.
За п’ять років хату ми таки добудували, дуже допоміг мені сусідський хлопець Тарас, який направду мав золоті руки.
Мама висилала гроші, Тарас будував – в результаті вийшло краще, ніж сподівалися.
На новосілля приїхала мама з Італії, вона не могла натішитися, як все до ладу вийшло.
Хотіла назад повертатися на роботу, але я вже більше маму не пустила, бо вона і так добряче напрацювалася.
Незабаром Тарас зробив мені пропозицію, я трохи вагалася перше ніж відповісти, адже у мене двоє дітей, та й Тарас молодший за мене на шість років.
Проте у нього були серйозні наміри, здаватися він не збирався і ми таки побралися.
Для мене він став чудовим чоловіком, а для моїх дітей – справжнім батьком. Через рік у нас народився ще спільний син.
Ми щасливі. На жаль, мами не стало ще 4 роки тому. Нам нашої бабусі дуже не вистачає.
Зате з’явився рідний батько, який каже, що хоче хоча б на старість виправити свої помилки.
– Не суди мене строго, я винен. Але я визнаю свою провину перед тобою і прошу допомоги, – каже.
Батько зізнався, що зараз він дуже хворий і йому зараз нема куди йти, бо його дружини не стало, спільних дітей у них не було, а син дружини сказав, щоб мій батько вибирався з їхньої хати.
Ситуація у нього безвихідна, і так виглядає, що крім нас йому і справді нема кому допомогти.
Тепер я маю прийняти рішення – залишити батька у себе, чи зробити так, як він багато років тому зробив з нами?
Мене болить ще і той факт, що мій перший чоловік, батько моїх дітей, відколи поїхав, то нічим дітям не допомагає. А потім може бути така ж історія як у мене, що він приїде хворий і проситиме допомоги.
Зараз мені треба не лише прийняти рішення, а й показати дітям приклад, як чинити в такій ситуації. Але я не знаю, як зробити так, щоб було правильно.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
