На сьомому десятку мій чоловік дізнався, що у нього є рідна сестра, при чому, вона сама нас розшукала, бо хоче поділитися спадщиною. Дива в житті таки трапляються.
Я завжди знала, що Василь мій сирота. Ріс він в дитячому будинку, а познайомилися ми в інституті. Одружилися ще студентами, стали жити в гуртожитку. Але через десять років чоловік отримав квартиру, у нього кар’єра стрімко пішла вгору, він працював на керівній посаді, заробляв дуже навіть на той час непогано, то ж з часом наше життя налагодилося.
Та я бачила, що чоловіка дуже непокоїть його минуле. Все, що він знав, це те, що мати його залишила разом з запискою з іменем Василь і маленьким вирізьбленим дерев’яним хрестиком, який чоловік і досі береже. Не знаю, як в ті часи вдалося передати хрестик, але видно, в дитбудинку попався хтось дуже людяний, що так склалося.
Василь не раз їздив в інтернати, в яких ріс, але жодної інформації про своїх батьків так і не отримав. Здавалося, він вже змирився, але ні, я добре знаю свого чоловіка і бачила, що він шукатиме доти, поки буде жити.
І доля винагородила його за невтомну віру, бо нас знайшла його рідна сестра. В неділю зранку ми нікого не чекали, аж раптом дзвінок у двері, на порозі стоїть незнайома жінка, питає, чи тут мешкає Василь, каже, що вона його сестра. Я відразу повірила, бо між ними була неймовірна схожість, хоч як потім з’ясувалося, рідними вони були лише по матері.
Ніна, так звуть цю жінку, розповіла, що нещодавно у віці 87 років не стало їхньої мами. Наприкінці життя вона відкрила доньці страшну таємницю про те, що у неї десь є син і попросила відшукати брата.
Ще до одруження мама зустрічалася з хлопцем, але коли той дізнався, що вона чекає дитину, то покинув її. І батьки відвезли бідолашну до тітки в сусіднє містечко, з вимогою, що коли вона народить, дитину треба віддати в дитбудинок.
Потім вона повернулася в село, вийшла заміж, і народила доньку. Все життя мовчала про свій гріх, але не могла наприкінці життя не відкрити правду, адже весь цей час її дуже гризло сумління.
Коли мами не стало, Ніна подалася шукати брата, пройшлася по всіх інтернатах і в одному з них знайшла нашу адресу, яку чоловік сам залишив на випадок, якщо хтось буде його шукати, і папірець таки дочекався свого часу.
Як доказ Ніна витягла свій маленький дерев’яний хрестик, який колись вирізьбив їй дідусь, у Василя був точнісінько такий самий, то ж сумнівів у тому, що вони рідні, не залишилося ні у кого.
Ніна приїхала, бо хоче поділитися спадщиною з братом, який все життя був обділений. Але нам нічого не треба, у нас з чоловіком все є, ми самі можемо ще поділитися. А от те, що Василь знайшов нарешті рідну душу – це найцінніший скарб для нього.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
