fbpx
Життєві історії
В неділю зранку до нас прийшла свекруха. Я була незадоволена, адже ми ще спали у вихідний день. Мама чоловіка сказала, що зібралася до церкви, а нам принесла свіжі пироги, які вчора спекла. Наталя Павлівна пішла і забула в нас свій телефон, а під ним лежав якийсь аркуш паперу і я стала читати

Мої тато й мама постійно мені говорили, що вони мене виховують, усе для мене роблять і тому очікують, що я доглядатиму їх на старості років.

А потім я закінчила університет, залишилася в місті, знайшла непогану роботу. Але щоразу, коли я приїжджала в село, моя мама й тато нагадували, що я їм усе винна, адже вони мене виростили та виховали.

Я, врешті, сказала батькам, що не варто постійно мені нагадувати про це. Тоді мама сказала, що я маю цінувати своїх батьків, адже коли я матиму свекруху, то побачу, що таке нерідна мати.

Тому, коли я виходила заміж, то вже тоді трохи холодно ставилася до своєї свекрухи, адже пам’ятала слова своїх батьків, та й від знайомих та подруг постійно чула недобрі речі про їх свекрух.

Тому я мало спілкувалася з мамою свого чоловіка. Вважала за краще залишатися з нею чужою людиною, ніж потім, щоб у нас виникали якісь непорозуміння.

Наталя Павлівна часто мені телефонувала, запрошувала в гості, але я постійно щось вигадувала, аби не ходити до неї. Хоча ми її самі не запрошували в гості, але вона іноді сама приходила. Мама чоловіка приносила різні смаколики, які готувала сама. Ми пили чай, а потім вона йшла додому, довго у нас не сиділа, не хотіла набридати.

Я не можу сказати, що недобре ставилася до неї, просто намагалася мало спілкуватися, вважала, що так буде правильно, адже тільки так не виникатиме між нами ніяких непорозумінь.

А одного разу свекруха прийшла до нас в неділю дуже рано. Я була незадоволеною, адже вона нас розбудила, а я хотіла спати довше у свій вихідний день. Та Наталя Павлівна, побачивши моє здивоване обличчя, пояснила, що просто зібралася рано до церкви на службу Божу, вчора спекла пироги і хотіла нам принести ще свіженькі, адже після церкви піде до сусідки на день народження.

Я навіть чай не запропонувала їй в той ранок. Вона поспішала і забула в нас свій телефон. Наталя Павлівна пішла, лише тоді я його побачила. Під телефоном лежав невеличкий білий аркуш паперу, на якому було написано її рукою: “За здоров’я моїх дітей – Іванки та Степана”.

Я не знаю, як описати те відчуття, яке було у мене на душі. Я з таким теплом подивилася на її пироги і зрозуміла, що навіть рідна ненька не ставилася до мене так, як ця людина. Я більше не спала в той ранок, чекала, коли прийде моя матуся за своїм телефоном. Я так багато хотіла їй сказати. Але спочатку потрібно попросити в неї вибачення.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page