– Ларисо, твій борщ не смачний! Чому ти не можеш зварити його так, як це робить моя мама? – заявив мені чоловік після 10-ти років шлюбу.
Подібні заявочки я чула від нього не раз, і мене це неабияк ображало. Для мого чоловіка мама завжди була на першому місці, а з моєю думкою він ніколи не рахувався. Та я сподівалася, що з часом це мине і у нас все буде добре.
Свекруха моя – непогана людина, але вона надто вже любить втручатися в життя свого сина. Мій чоловік у неї єдина дитина, і вона звикла його опікати над міру. Коли він був дитиною, це зрозуміло, але вона не перестала це робити навіть навіть тоді, коли у нього з’явилася сім’я.
Ми з самого початку жили окремо, у мене була своя квартира, яку мені купили батьки. Але це не вберегло нас від присутності свекрухи. Заходила мама чоловіка до нас в гості частенько, і постійно намагалася знайти, що у нас “не так”. Це неабияк впливало на наші з чоловіком стосунки, бо після візитів мами він лише те й робив, що картав мене.
“Ти що, не могла павутину зібрати?”, або “Мама цей салат робить не так, невже важко було у неї запитати рецепт?”
Спочатку я дуже ображалася через це. Мені 30 років, і я сама знаю, що і як мені робити, нехай і не так ідеально, як у свекрухи, але в мене теж все виходить.
Візитів і спілкування з мамою чоловіка я стала уникати. Коли вона приходила до нас в гості, я намагалася кудись піти з дому, щоб її не бачити. Але це було ще гірше, бо за час моєї відсутності свекруха встигала так накрутити мого чоловіка, що вистачало на весь наступний тиждень.
Зауваження про несмачний борщ стало для мене останньою краплею. Після цього я вирішила діяти хитріше. В неділю я сама напросилася в гості до свекрухи. Зателефонувала їй і кажу: “Мамо, чекайте нас з самого ранку, будемо разом готувати”.
Мама чоловіка була дещо здивована такою моєю ініціативою, але сказала, що ми можемо без проблем приходити. Я купила всі продукти на борщ, і кажу: “Давайте, мамо, вчіть мене, як зварити найсмачніший в світі борщ”.
Свекруха дещо зніяковіла від моїх слів, а потім ми все це перевели в жарт і стали куховарити. Зварили і борщ, і вареники зліпили. Пообідали дуже смачно. А потім ще кавою з тортиком пригощалися. Рецепт випічки я записала і пообіцяла, що на наступний тиждень я спечу такий самий і пригощу свекруху.
Мені не просто було зробити цей перший крок до примирення, але я собі подумала, що в таких ситуаціях хтось має перший піти на уступки. Заради миру і спокою в родині я вирішила, що цією людиною буду я.
Після цього атмосфера в родині дуже змінилася. Свекруха раділа, що я прислухаюся до її думки, і що вона може бути корисною для нас, тому практично перестала робити мені зауваження. А якщо і було щось не так, то вона спокійно пояснювала, як має бути, або робила це сама.
Виявилося, що не так вже й важко тримати мир в родині, головне – вчасно підіграти. А якщо відверто, то я навіть вдячна своїй свекрусі, бо по-перше, вона народила мені хорошого чоловіка, а по-друге, навчила мене смачно готувати.
І коли я, нарешті, почула від свого чоловіка: “Твій борщ вийшов смачніший, ніж у мами”, то була просто щасливою! Нарешті мені це вдалося!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
