fbpx

В неділю я поверталася додому і зустріла свою давню знайому Ольгу. Вона вже років 15 працює в Італії, а зараз приїхала батьківський будинок оформляти на себе. Ми пішли з нею на каву, вона питала, як в мене справи, я і розповіла їй свою ситуацію – що у дочки весілля, а у нас немає грошей

От здивувала мене донька, так здивувала. Вона в мене в місті вчиться, закінчує останній курс університету. І тут в вівторок донька, як завжди, ввечері зателефонувала, я питаю, як у неї справи, чи готова вона до випускних іспитів, а вона мені каже, що заміж виходить. Хлопець зробив їй пропозицію, через місяць приїдуть до нас в гості на сватання.

Я навіть не знала, що сказати. Сватів треба гарно прийняти, а у нас вдома ремонту не було 20 років, все думали, що ще встигнемо. А що ми можемо встигнути за місяць? Та й грошей ми не наскладали. Я всю ніч не спала, думала, що робити далі. А зранку витягла ті кількасот доларів, що мала у сховку, зателефонувала майстрам, і вирішила хоч трохи освіжити оселю.

До приїзду майбутніх сватів ми зробили косметичний ремонт в коридорі, в залі і в санвузлі. На кухні лише стіни помалювали, на щось більше нам просто не вистачило грошей. Чоловік приніс зарплату, так ми її всю витратили, щоб накрити стіл. Хотілося не осоромитися перед людьми.

Батьки мого зятя дуже хороші, інтелігентні люди. Видно, що заможні, приїхали до нас на великій дорогій машині. Почали ми про весілля говорити, а вони кажуть, що хочуть велике свято, бо син у них один. Я мовчала, бо розуміла, що до весілля ми точно не готові – грошей немає.

Сватання пройшло успішно, весілля призначили на початок лютого. А це ж зовсім мало часу. Я так підрахувала, що якщо робити весілля хоча б на сто людей (по 50 з кожної сторони), то це ж треба кілька тисяч доларів. Почала я думати, що робити. Кредит мені не дадуть, у мене мінімальна зарплата. Чоловік теж в основному на підробітках, зараз підуть свята, то ж багато він теж не заробить.

Першій я зателефонувала своїй сестрі, вона живе в нашому селі, і є доволі заможною. У них з чоловіком невеличкий власний бізнес, мають свій магазин з продуктами, гроші у них точно є. Я сказала сестрі, що маю до неї розмову. Ми домовилися зустрітися. При зустрічі я їй все розповіла і попросила позичити три тисячі доларів. Але сестра мені відмовила, сказала, що зараз не має. А навіть якби і мала, то не зичила б, бо це дуже великі гроші.

Ми з чоловіком порадилися, і вирішили просити цю суму у його брата, він теж добре живе. Але брат теж відмовив, сказав, що нам швидше треба було думати про те, що у нас донька підростає.

В неділю я поверталася з церкви додому і зустріла свою давню знайому Ольгу. Вона вже років 15 працює в Італії, а зараз приїхала батьківський будинок оформляти на себе. Ми пішли з нею на каву, вона питала, як в мене справи, я і розповіла їй свою ситуацію – що у дочки весілля, а у нас немає грошей.

Я не повірила, що так буває. Ольга сказала, що дасть мені ці три тисячі. Я відмовлялася, а вона запропонувала мені їхати до неї в Італію. Каже, весілля зробиш, приїжджай, роботу знайдемо, за кілька місяців віддаш борг, ще й доньці на квартиру заробиш.

От як буває – рідні відмовили, а чужі люди допомогли. Ольга поїхала, ми готуємся до весілля. А в кінці зими я поїду до Ольги, вона обіцяла мені щось до цього часу підшукати.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page