Оце сходила я на ювілей сестри, навіть не знаю, що тепер робити. В неділю моя рідна сестра Ольга святкувала свій 55-річний ювілей. Дата чудова, і я якраз додому у відпустку приїхала з Італії, тому пішла сестру вітати.
Святкування Ольга влаштувала у себе вдома, в колі найрідніших людей: були її дві дочки з чоловіками і дітьми, свати з обох сторін, і я з чоловіком.
Я поставила в конверт 300 євро, не знаю, мало це чи багато, але я собі подумала, що хочу саме так сестру привітати, ми і так з нею зараз дуже рідко бачимося, і я знаю, що в матеріальному плані у неї завжди непросто.
Сестра накрила гарний стіл, ми добре посиділи, згадали давні часи, навіть ще трохи колядували, бо ж різдвяний час ще триває. Одним словом, все було добре, я прийшла додому дуже задоволена.
А зранку – бачу дзвінок від сестри. Я була впевнена, що Ольга телефонує щоб подякувати мені за подарунок, якою ж я була наївною!
Сестра замість вітання, відразу заявила, що знати мене не хоче і що я спеціально це зробила.
– Ольго, заспокойся. Краще поясни, що я зробила не так, бо не можу нічого второпати, – кажу.
– Ти спеціально принесла мені аж 300 євро, щоб показати, яка ти крута. Ти завжди хотіла виглядати краще на моєму фоні. Ну що ж, вітаю, тобі це вдалося, тепер мої дочки мені тебе в приклад ставлять, і картають, що якби я зробила так як ти, поїхала на заробітки, то вони б не бідували так.
Виявляється, Ольга після того, як гості розійшлися, мала ще серйозну розмову з дочками, і ті під враженням, наговорили їй усяких неприємних речей, а головна претензія у племінниць до своєї мами – чому вона в свій час зі мною на заробітки не поїхала.
Воно і справді було так. І я, і сестра жили однаково бідно. Але коли дочка моя трохи підросла, я послідувала прикладу багатьох жінок з нашого села і подалася в Італію. Сестру я і спочатку з собою кликала, і потім, коли вже облаштувалася, та вона не хотіла нікуди з дому їхати – чи то боялася, чи то лінувалася, не знаю, але не хотіла і все.
А я поїхала, спочатку дочці на квартиру заробила, потім наш з чоловіком будинок змінила до невпізнання, ми тепер маємо не дім, а хороми справжні, я про такі і мріяти колись не могла, але працею усього, виявляється, можна досягнути.
Сестра ж моя весь цей час вдома була, двох дочок заміж видала, одна живе біля неї, а інша пішла в невістки, але в тому ж селі. Будинок у сестри той що і був, не те, що не добудований, а навіть ремонту там вже років 20 не було. Тісно їм там, живуть як в казці про рукавичку.
Сестру мені шкода, але що я можу вдіяти? Я їй пропонувала вихід – їхати за кордон і так само як я заробляти на житло, але вона не захотіла. Це був її вибір.
Ми справді сиділи за столом, і була розмова про заробітки. Племінниці мене питали, скільки я заробляю в місяць, я сказала, що приблизно тисячу євро. Вони щось там в голові собі порахували, і сказали, що я за 15 років вже мільйонеркою стала. Ми посміялися, і на тому все.
А от сестрі було не до сміху, коли дочки їй сказали, що якби вона себе так не шкодувала, то і вони жили б краще.
– Ти спеціально це зробила, образити мене хотіла. Не сестра ти мені, – сказала ображено Ольга і поставила слухавку.
А я щиро не розумію, що я не так зробила? І як, взагалі, можна грошима образити. Я ж просто хотіла їй допомогти.
Навіть не знаю, як тепер бути, хотіла як краще, а вийшло як завжди.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.