Син у мене один, і звичайно, рано чи пізно все, що я маю, перейде йому. Але поки я вправі нічого не міняти, та невістка наполягає на тому, щоб я свою квартиру їм переписала. Мовляв, у них скоро внуки підуть, а вони досі свого кутка не мають.
Мені 68 років, сину моєму 45, невістці 42. У них є дві донечки, мої внучки – 19 і 16 років. Я для них зробила все, що могла, але їм цього виявилося мало.
В неділю у сина був день народження. Я зібрала сумки з продуктами і поїхала до них. На мене особливо ніхто не чекав, але стіл невістка накрила. Крім мене, були ще і її батьки.
Я привезла з собою і картоплю, і м’ясо, і яйця, і сметану, а також поставила в конверт 500 гривень. Розумію, що гроші на даний час невеликі, але я пенсіонерка, пенсія у мене мінімальна. Якби не моя господарка в селі, навіть не знаю, як би я справилася.
Син мені не допомагає зовсім, вважає, що ще не час. Зате я йому по два рази на місяць продукти з села везу. Вони вже так звикли до цього, що навіть дякую зайвий раз не скажуть.
Спочатку, коли син тільки одружився, він привів невістку до нас. Тоді ми жили в нашій трикімнатній квартирі, яку отримав мій чоловік від заводу. Чоловіка не стало, і квартира перейшла мені.
Невістка відразу почала встановлювати свої порядки, вона захотіла, щоб ми харчувалися окремо. Я погано собі уявляла, як це можна зробити на одній кухні, але з часом у нас з’явився другий холодильник, і ми стали їсти кожен своє.
Так ми прожили кілька років, мені було дуже некомфортно в своїй квартирі, де тепер повноправною господинею стала невістка. Коли захворіла моя мама, я поїхала до неї в село, щоб її доглядати. А коли її не стало, я вирішила там залишитися. Зробила невеликий ремонт в будинку, завела господарство і стала жити.
Такий стан речей всіх влаштовував, невістка нарешті полегшено видихнула і змінила в моїй квартирі все на свій манер. Я нічого не говорила, думала, нехай господарюють, аби їм лише добре було.
А тепер вона при всіх мене запитала, коли я збираюся на них свою квартиру переписати? Мовляв, вони 20 років в ній живуть, а господарями не являються. І свати дочку підтримали, почали головою хитати і мене картати за те, що я сама не здогадалася, що давно все треба оформити на дітей.
В цьому ніби нічого такого і нема. Але мені стало дуже неприємно. Навіщо мене підганяти? Син у мене один, так що все і так йому дістанеться.
А поки мені вирішувати, що і кому переписувати. Ну хіба я не права?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.