В неділю я встала зранку, щоб приготувати Руслану його улюблені вареники. Я дуже його люблю і намагаюся йому в усьому догодити. Хіба мені важко встати трохи швидше, ніж зазвичай, щоб смачно нагодувати свого чоловіка.
Руслан прокинувся близько полудня, і на столі його вже чекали вареники з сиром. Я споглядала, з якою радістю він споживає варенички і подумала, що зараз якраз слушна нагода з ним поговорити. Справа в тому, що ми з Русланом офіційно не розписані, тобто по суті, він мені ніхто.
Я тихенько підійшла до нього і почала ненав’язливу розмову про те, що я б хотіла зміни статусу. Руслан тільки це почув, відразу відсунув від себе тарілку із словами: «Знову ти починаєш, навіть поїсти нормально не можна». Встав з-за столу і пішов, а повернувся аж ввечері. І так завжди.
Хоча живемо разом ми вже майже п’ять років, я вважаю його своїм чоловіком, і все чекаю, коли ж він зробить мені пропозицію, щоб ми офіційно стали сім’єю. Але все виглядає так, що Руслан і не думає зі мною одружуватися. Я його, як водиться, годую, обпираю, сорочки йому прасую, вдома порядок наводжу. І це при тому, що я теж працюю, а не сиджу на дивані і чекаю, щоб Руслан мене забезпечував.
А він мало того, що не цінує всю мою працю, так ще й періодично називає нікчемною і нікому не потрібною. І хоч це дуже мене ображає, я все ж сподіваюся, що своєю турботою я зміню плани Руслана і ми таки станемо чоловіком і дружиною.
Але як же я нікому не потрібна, якщо він зі мною живе?! Йому я потрібна! Але моя мама вважає, що в цьому вся проблема. Вона вважає, що я,як і багато інших дівчат, плутаю поняття «потрібна, тому що любить» і «потрібна, тому що зручна». Мама переконана, що в моєму випадку Руслан живе зі мною, не тому що він мене любить, а тому що зручно біля мене влаштувався: я його годую, одяг йому прасую, та ще й думаю, як би йому догодити, щоб благовірний нарешті повів мене в РАЦС.
Мама не перестає мене попереджати – Руслан зі мною ніколи не одружиться. Він же розумний. Чоловіки взагалі бачать, що з себе представляє жінка поруч з ними, цінує вона себе чи ні.
Мама каже, що я себе, на жаль, не ціную. По-перше, тому що я живу разом з чоловіком поза шлюбом. По-друге, я дозволяю йому поводитися з собою як з прислугою і терплю всі вибрики з його боку. Чоловік це все бачить і розуміє. Він розуміє, що поруч з ним жінка, яка себе ні в що не ставить і не поважає. А з такими, на жаль, не одружуються. З такими просто живуть, поки зручно, і поки не зустрінуть «ту саму».
Фото ілюстративне – tochka.net.
