Перебуваючи майже двадцять років в Італії, я наслухалася безліч історій про те, як заробітчанки стають гаманцем для своїх дітей. І думала, що от зі мною такого ніколи не станеться.
У мене є єдиний син, мені зараз 65 років, сину 45. Він з дружиною і дітьми живуть окремо, і завжди жили. Іван відразу як одружився пішов жити до дружини. Там всі ці роки і господарює.
А я собі працюю в Італії, заробляла завжди непогано, але і любила витрачати на себе. Я не йшла доглядати за літніми італійцями, бо це ж зовсім не лишається часу на особисте життя. Баданткою я працювала лише рік, коли приїхала і була готова братися за будь-яку роботу.
А потім я зрозуміла, що мені теж відпочинок потрібний, тому пішла на прибирання. Грошей стала заробляти менше, зате вільного часу з’явилося більше.
Коли я була баданте, я жила в квартирі літньої італійки, за якою я доглядала. Тобто за житло мені платити не треба було. Як і не треба було купувати їжу, тому що я їла разом з своєю синьйорою. Тоді я заробляла тисячу євро в місяць, і за рік роботи я відклала кругленьку суму.
Та через рік я зрозуміла, що дуже втомилася від такого життя. Мені було всього 46 років, я хотіла виходити в люди, а вихідний у мене був лише в неділю, і по четвергах мене відпускали на дві години.
Тому я вирішила зняти собі квартиру і піти на прибирання. Заробляла я майже ті самі гроші, але тепер я значно більше витрачала, бо треба було і за житло заплатити, і їжу самій купувати. А ще, я витрачала гроші на одяг, парфуми і косметику. От мені хотілося так жити, і я собі не жаліла.
Тоді я з співчуттям дивилася на своїх знайомих заробітчанок, які весь тиждень працювали баданте, виходили лише по неділях, а всі зароблені гроші відправляли в Україну дітям. А вони в свою чергу дивилися на мене скоса – не розуміли, навіщо я приїхала на заробітки, якщо нічого не відкладаю і дітям не допомагаю.
Мій син у мене ніколи нічого не просив, вони з невісткою працювали, самі на себе заробляли. Я час від часу присилала їм каву, макарони, ще якісь італійські смаколики, а коли пішли внуки, то їм я передавала іграшки, одяг, солодощі.
За цей час я зробила непоганий ремонт в своєму будинку. Хоч всі ці 20 років там ніхто не жив, але раз в рік я приїжджала у відпустку. Будинок я готувала для себе, щоб було куди повернутися на пенсії.
У сина з невісткою є троє дітей, три донечки. І ось старша внучка вийшла заміж. Весілля не було, молодята просто розписалися. Я якраз в цей час приїхала у відпустку, подарувала нареченим 500 євро в якості весільного подарунку.
А якось в неділю кличе мене син з невісткою до себе в гості. Я здивувалася, бо ніколи такого не було. Стіл такий гарний накрили, і тут невістка каже, що має до мене прохання.
З’ясувалося, що вони хочуть, щоб я пустила онуку з чоловіком жити у свій будинок, бо в них замало місця, а мій дім просто так стоїть. Вони запевнили мене що це лише на певний час. Але знаю я це “недовго”. Я не хочу ні з ким жити, навіть з рідними.
Пропозиція мені не сподобалася, але я пообіцяла що подумаю. А коли я вже виходила з дому, то почула як невістка каже моєму синові: “Тобі вона нічого не дала, то могла б на внуків розщедритися. От інші заробітчанки квартири і дітям, і внукам купили. А від твоєї мами ніколи зайвого євро ми не бачили”.
Я їм нічого не сказала, просто пішла. А потім собі подумала – а чого б це невістці рахувати мої гроші? Хоче заробляти – нехай їде сама. Ну хіба я не права?
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.
