Все життя ми з чоловіком ми прожили в міській квартирі. Ми обоє родом з села, поїхали в місто вчитися і там і залишилися. Перший час ми знімали житло, а потім взяли квартиру під виплату. В шлюбі ми разом вже 25 років, у нас є доросла донька.
Я в сім’ї старша донька, моя молодша сестра залишилася в селі біля мами, тому я вважала справедливим те, що батьки відписали свій будинок їй. А мені вони віддали невелику земельну ділянку і сказали – будуй будинок.
Грошей у нас не було, тому будівництво затягнулося майже на 20 років. Ми хотіли збудувати будинок нашої мрії, щоб була простора кухня, затишна спальня, велика зала і обов’язково веранда, на якій я зможу щоранку пити каву.
Коли ми зрозуміли, що з зарплат ми будову не закінчимо, чоловік розрахувався з роботи і поїхав на заробітки. Останні шість років він працює в Польщі на будовах. Приїжджає всього два рази на рік – на зимові свята, і влітку на два тижні. Все заради того, щоб швидше переселитися в наш будинок.
До того ж, донька виросла, Юля закінчила університет, працює. А кілька місяців тому хлопець зробив їй пропозицію, то ж ми до весілля готуємося. Хотіли переїхати в будинок, щоб доньці квартиру залишити. Правда, ремонт після себе в квартирі ми вже не встигнемо зробити, щоб молоді в’їхали в нове і чисте, але ми подумали, що зможемо допомогти їм з ремонтом пізніше.
Майбутній зять вирішив прийти до нас в гості з батьками, щоб обговорити деталі весілля. Я попросила чоловіка, щоб він теж приїхав, бо така подія не щодня у нас відбувається. Та й всі основні рішення в нас в сім’ї приймає чоловік. Він відпросився з роботи на тиждень і приїхав.
В неділю ми приймали старостів, прийшов Олег, наш майбутній зять, з батьками і рідною сестрою. Я за кращими нашими традиціями щедро накрила стіл, сіли ми, почали знайомитися. Свати відразу мені сподобалися, щирі такі, привітні люди. Ми добре посиділи, вирішили робити весілля весною, обговорили всі деталі.
Я навіть зраділа, що дату весілля відтягнули, думаю, встигнемо переїхати самі, ще й дітям спробуємо ремонт зробити. І тут сваха мене питає, на кого я збираюся будинок оформляти. Було б добре, каже, відразу на обох дітей, щоб її син відчував себе повноправним господарем.
Від здивування я навіть не знала, що їй відповісти – про те, що я збираюся віддати будинок доньці, мови ніколи не було. Ми це навіть не обговорювали. Але сваха вирішила, що вони дають синові машину (нову, з салону), а я маю віддати їм будинок, та ще й оформити на них.
Коли ж я сказала, що збираюся дітям залишити квартиру, сваха встала з-за столу і пішла. «На такі умови ми не погоджуємося», – сказала вона, взуваючи в коридорі черевики. «З нас – машина, з вас – будинок».
Що робити, ми не знаємо. Я ж скільки часу мріяла про свій будинок, скільки праці вклала. Чоловік мовчить, каже, як вирішиш, так і буде. Донька засмучена, каже, що Олег зробить так, як скаже його мама. Як бути?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
