Моя свекруха – дуже непроста людина, знайти з нею спільну мову надзвичайно складно.
Ми живемо з чоловіком у шлюбі вже 10 років, і весь цей час я намагаюся налагодити з його мамою стосунки, тільки ось у мене щось не дуже виходить.
Почалося все з того, що коли Олег вперше привів мене до своїх батьків на знайомство, його мама прямо мене запитала – ким працюють мої батьки, що ми маємо у власності, і що батьки дадуть мені в придане?
Жодна моя відповідь їй не сподобалася, бо мої батьки жили в невеликому містечку в двокімнатній квартирі, і нічого дати мені не могли, бо самі не мали.
Так, може вони мені нічого і не дали в матеріальному плані, але вони виховали в мені дуже багато позитивних моральних принципів, показали гарний приклад, якою має бути сім’я.
Батьків чоловіка теж багатими не назвеш, жили вони як всі, без особливого надміру. Щоправда, квартира у них була шикарна, трикімнатна – то свекор колись її отримав на роботі, коли працював на керівній посаді.
Свекруха тоді радила Олегу добре подумати і не одружуватися зі мною. Та він її не послухав і ми просто розписалися, навіть класичного весілля у нас не було через примхи свекрухи.
Мені тоді було дуже образливо. Я не раз телефонувала своїй мамі і скаржилася на свекруху.
А мама моя завжди мені радила потерпіти, змовчати, вона вважала, що заради спокою в родині іноді треба комусь бути мудрішим.
То ж слідуючи маминій пораді, я не сварилася з свекрухою, але і особливо з нею не спілкувалася.
Жили ми завжди окремо, і чоловік здебільшого сам ходив в гості до своєї мами.
Щоправда, від неї він завжди приходив “накручений”, і я розуміла, звідки ноги ростуть, але просто перечікувала цей момент.
Взагалі, чоловік у мене дуже хороший. Я вважаю, що мені з ним дуже пощастило, і принаймні, хоч за це я маю бути вдячна свекрусі.
Останнім часом наші стосунки почали трохи теплішати, і ми з мамою чоловіка трохи спілкуємося.
В неділю ми були у неї в гостях, непогано посиділи. Мені навіть на мить здалося, що свекруха і справді змінилася.
Ми подякували, і пішли додому. Але вже біля машини я зрозуміла, що забула у них телефон, тому чоловік залишився, а я повернулася.
Мені довелося почути розмову свекрухи з свекром, і я знову почула про себе багато неприємних речей.
Першою моєю реакцією було щось їй відповісти, але потім я передумала. Подумала собі, що стільки вже шляху пройдено до примирення, і зараз знов посваритися – це не вихід.
Тому я зробила вигляд, що нічого не почула. Забрала телефон, ще раз подякувала за вечерю, і запросила в гості до нас на наступну неділю.
Хоч мені і було гірко на душі, але я вважаю, що зробила все правильно.
Як любить казати моя мама: “Згода будує, а незгода руйнує”.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.