fbpx
Життєві історії
В неділю люди йшли до церкви, а біля подвір’я Параски стояла новенька іномарка. Всі перешіптувалися між собою, показували пальцями. Дехто сумно кивав головою, нарікаючи на гірку долю жінки. В той день я йшла позаду двох бабусь і почула дуже важку для мене історію життя тієї жінки, яка жила в маленькій глиняній хатині

В неділю люди йшли до церкви, а біля подвір’я Параски стояла новенька іномарка. Всі перешіптувалися між собою, показували пальцями. Дехто сумно кивав головою, нарікаючи на гірку долю жінки.

В той день я йшла позаду двох бабусь і почула дуже важку для мене історію життя тієї жінки, яка жила в маленькій глиняній хатині.

Параска народилася в дуже бідній родині, де у дітей, якби це дивно не звучало на сьогоднішній день, була одна пара великих чобіт на всіх. Жили вони з мамою, яка мала четверо дітей і старенькою бабусею. Мама працювала в колгоспі за копійки, а іноді лише за зерно, тому діти були раді, коли бачили хліб на столі, що вже казати про якісь смаколики. Не можна сказати, що люди в цьому селі жили дуже бідно, деякі мали велике господарство, діти їх жили в місті, просто мати Параски все ніяк не могла вилізти з цієї бідності, мала добрий та спокійний характер.

Тому коли Параску прийшов сватати Гнат, який жив сам у своїй, хоч дуже старій хатині, на сусідній вулиці, для дівчини це було за щастя. І якщо Параску хтось запитає, чи кохала вона колись свого чоловіка, вона навіть не знатиме, що відповісти. Було то кохання, чи звичка, чи дружба та повага, але поки був живий її чоловік Гнат, вона відчувала себе щасливою. І стала Параска тоді господарювати по-справжньому, тримала корівку, курей, гусей, качок, обробляла великий город, бо землі в них було дуже багато. З ранку до вечора вона крутилася, не розгинаючи спини, готувала, пекла хліб, робила сир та масло.

А в неділю Параска завжди ходила до церкви, любила погомоніти з жінками, адже це був єдиний день, коли жінка відпочивала і насолоджувалася життям.

А вже скоро з’явилася у Параски та Гната донечка. Як же вони її любили, готові були небо для неї прихилити. Марія жила щасливо, батьки відгородили її від проблем та важкої праці. Дівчина з дитинства жила лише в своє задоволення. І якщо Гнат міг інколи сердито зробити доньці зауваження, то дружина завжди ставала на захист доньки, вона ж ще маленька.

На той час подружжя вже було добрими господарями, мали хорошу копійку в хата, адже Гнат старанно працював в колгоспі, його там поважали та цінували, премію гарну давали. Марія закінчила школу і поїхала навчатися в місто. Тоді до батьків вона стала приїжджати дуже рідко. Гнат завжди просив сусіда у якого була машина завезти раз у місяць доньці харчі та гроші, тому їхати в село у Марії необхідності зовсім не було. Параска з Гнатом їхали з сусідом, заносили доньці харчі, давали гроші, які назбирали за місяць, говорили, як вони люблять свою доньку і їхали додому сумні та невеселі.

Незабаром Марія вийшла заміж. На весілля батьки багато років складали гроші, мріяли пів села запросити, але Марія гроші взяла всі, та сказала, що весілля буде в ресторані, бо зять з міста і там тільки так і гуляють. А бідних родичів з села їй не потрібно, вони нічого коштовного не подарують все одно.

Після весілля Марія приїхала декілька разів на великі свята. Згодом не стало Гната, занедужав і не переміг у цьому. Донька приїхала лише на прощання, а вже ввечері, не зважаючи на вмовляння матері, поїхала в місто, говорила, що чоловік не зрозуміє, якщо вона не ночуватиме вдома.

Минуло багато років, до матері донька не навідувалася, лише родичами могла передати якусь палку ковбаси для матері, говорила, що зайнята дуже. Останній раз сусіди бачили її на материному подвір’ї тоді, коли Параска продала корову, бо не було сил більше її доїти. Тоді вона приїхала з зятем, щось допомогла матері на городі, забрала гроші і на тому й усе.

Останнім часом Параска навіть в церкву вже не могла ходити. А в п’ятницю її не стало. Лише тоді приїхала донька на новенькому автомобілі. Адже їй належить хата. Потрібно оформити документи на спадщину, адже у неї великий кредит, не може його виплатити вже роками, жалілася вона сусідам. Але люди мовчали, їм було соромно за неї. Але Марія зовсім не соромилася, поважно ходила по подвір’ї, їздила в селищну раду, збирала документи. на паркані повісила оголошення про продаж, і просить за хату чимало.

Зустрічаються ж в житті такі люди, для яких немає нічого святого.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page