Ми з чоловіком в минулому році зятю машину купили, донька нас про це попросила. А на початку вересня ми картоплю вибрали, і попросили, щоб зять нам урожай привіз з городу додому.
Спочатку донька погодилася, а потім, в п’ятницю ввечері, дочка мені зателефонувала і сказала, що її чоловікові не виходить в суботу до нас приїхати, бо у нього справи.
Сказати, що ми засмутилися, це нічого не сказати. Ми налаштувалися в суботу все зробити, погода дозволяла. Роботи там багато, у нас город 15 соток, з них 10 картоплею засаджено.
Звичайно, ми сподівалися, що донька з зятем нам допоможуть. Адже ми їм ніколи в нічому не відмовляли.
Коли 10 років тому Дарина наша заміж виходила, то ми з чоловіком їй квартиру однокімнатну подарували.
А в минулому році у зятя проблеми з роботою почалися, то донька прийшла, і стала нас просити, щоб ми їм машину купили, мовляв, так зять швидше роботу знайде.
Ми мали відкладені 12 тисяч доларів, хотіли за ці гроші ремонт в своєму будинку зробити.
Але порадилися, і вирішили, що дітям таки потрібніше, тому без вагань купили зятю машину. Розраховували на те, що зможемо скористатися його допомогою у випадку чого.
І ось, один раз попросили, а нам відмовили.
Картоплю ми викопати мусіли так чи інакше, тому чоловік заплатив сусіду, і той фірою з кіньми нам всі мішки з картоплею додому повозив.
А в неділю, ніби нічого і не було, донька з зятем машиною до нас приїхали, по картоплю.
Я дала їм два мішки, і сказала, скільки вони мені мають заплатити.
Донька спочатку подумала, що я жартую. А коли зрозуміла, що це не так, кинула мені на стіл гроші зі словами:
– Такого ми від вас не чекали! – сказала мені донька.
Тепер вона зі мною не спілкується, образилася дуже.
Хоча це питання, хто на кого ще має ображатися.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративні.