fbpx

В неділю донька до мене приїхала без попередження. Вона була відверто чимось стурбована, але на всі мої запитання вона відповідала, що все нормально. Та я добре знаю свою дитину, і відразу побачила, що щось таки не так. Я вирішила, що спочатку нагодую її чимось смачненьким, а потім вже стану розпитувати, що й до чого

В неділю донька до мене приїхала без попередження. Вона була відверто чимось стурбована, але на всі мої запитання вона відповідала, що все нормально. Та я добре знаю свою дитину, і відразу побачила, що щось таки не так.

Я вирішила, що спочатку нагодую її чимось смачненьким, а потім вже стану розпитувати, що й до чого. Так і зробила, в неділю у мене завжди борщ і вареники, і моя донька їх дуже любить. Людмила моя дуже зайнята, вона працює зранку до вечора, і у неї просто немає часу щось собі приготувати.

Шкода мені доньку, вона завжди старалася робити багато, щоб щось в цьому житті досягти. В школі донька вчилася на відмінно, завжди за підручниками сиділа, щоб поступити в університет на бюджет. Ніхто мені з сусідів не вірив, коли я говорила, що жодної копійки не заплатила, щоб моя донька в університет поступила.

Закінчила Людмила навчання з червоним дипломом, вже на 4 курсі почала працювати, а зараз вона має дуже хорошу, високооплачувану роботу. Заміж вийшла донька ще 6 років тому, чоловік її так само багато працює, тому у них досі немає дітей. Я вже хвилюватися стала, бо ж внуків хочеться, а Людмила постійно каже, що ще не час, бо вони житла свого ще не мають.

Поїла моя донечка і прилягла, а потім і заснула. Дивлюся я на свою дитину, і мені її шкода, бо ж бачу, як втомлюється вона на роботі. Та причина була зовсім не в тому. Прокинулася Людмила і каже, що нам поговорити треба.

– Мамо, я дитину чекаю! Але хвилююся дуже, бо не знаю, як роботу залишити, на що жити будемо, та й квартири своєї у нас досі немає, куди я дитинку принесу? На знімне житло?

– Заспокойся, доню, – кажу. – Щось придумаємо, – пообіцяла я їй. – Діти – то щастя, і для мене це велика радість.

А коли донька поїхала додому, я обережно поговорила з своїм чоловіком і ми вирішили, що допоможемо нашій дитині. Вона і так все життя сама усього добивалася, нічого у нас не просила. Одним словом, ми продали наш спадковий будинок, який мені від матері залишився. Він був дорогий мені як пам’ять, але щастя дитини для мене важливіше.

Коли через два тижні я привезла доньці своїй згорток з грошима, яких вистачило на покупку квартири (бо донька вже і сама мала складену певну суму), Людмила просто не повірила, що я це зробила заради неї.

Немовля народилося уже у власній квартирі, так що з цією проблемою ми справилися. І з роботою я теж доньці допоможу – я пообіцяла, що залишуся з дитиною, а Людмила зможе кілька днів на тиждень працювати хоча б по кілька годин, щоб не втрачати кваліфікацію.

Донька не може мені надякуватися, постійно повторює, що не очікувала такого від мене. А я не вважаю, що зробила щось надзвичайне, я просто зробила для своєї дитини те, що було в моїх силах.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page