З Олегом, своїм чоловіком я була знайома ще зі шкільних років. Ще у старших класах ми з ним почали зустрічатися. Провчилися разом ми в одному університеті. Після його закінчення одружилися та прожили разом у шлюбі вже майже десять років.
Наші родичі та знайомі завжди говорили, що ми доповнюємо один одного до цілого, дуже одне одному підходимо, що разом виглядаємо дуже гармонійно та єдине. Загалом, зіркова сімейна пара.
І це було правдою, ми жили в добрі та добробуті чимало років.
А ось незабаром, у нас через місяць буде десята річниця нашого з Олегом весілля. Нехай це для когось не така вже й суттєва дата, але для мене кожна річниця нашого спільного життя – це свято та велика подія.
Я завжди намагалася влаштувати для нас в цей день щось незвичайне, таке, щоб запам’яталося нам з чоловіком на все життя.
Та й цього разу я вирішила зробити своєму чоловікові дуже гарний подарунок. Я просто замовила гарненьке затишне кафе, в якому ми колись частенько вечеряли разом з Олегом.
У цьому кафе така затишна атмосфера, що забуваєш про всі проблеми та труднощі всі. Весь час, поки ти знаходишся в цьому кафе, хочеться тільки одного: щоб вечір ніколи не закінчувався.
У ньому грає жива музика, яка наповнює зал спокоєм і любов’ю, а це так важливо у такі складні часи нам усім. Там нам з ним дуже подобалося завжди, хоча останнім часом ми зовсім туди не ходимо, не до того було.
Я вже давно замислювалася, щоб хоч раз тут відсвяткувати нашу річницю, та все не виходило щось. Думаю, що вже саме десята річниця варта того, щоб витратити на неї чималу суму грошей.
Гроші я на це святкування по трішки відкладала заздалегідь, тому на сімейному бюджеті це ніяк не позначиться. Загалом, я все продумала заздалегідь і стала по-тихенько готуватися до святкування.
Я обдзвонила родичів і близьких друзів та запросила на цей вечір нашої річниці, щоб це щастя розділити з нами разом.
Підібрала листівки, які ми робили і на наше весілля. Для мене це дуже значуща подія, тому її організації я присвятила багато свого часу. Часи зараз складні, радості немає, тому я вирішила хоча б в цей день зробити трішки світла для себе і для близьких своїх.
І ось тепер, коли всі приготування до цього дня практично закінчені, я дізнаюся, що це потрібно було тільки мені. Олег, як виявилося, зовсім незацікавлений в нашому святі. А точніше, воно йому взагалі не потрібне, не до того йому. Просто чоловік мені вчора повідомили, що скоро я залишуся одна.
Прийшовши ввечері додому з великим запізненням, мій Олег просто поставив мене перед фактом, що він подав на розлучення і йде до іншої жінки. Я не відразу зрозуміла суть всього почутого на той час. Після його слів я деякий час просиділа без руху, намагаючись знайти вихід з того туману.
Та коли я все ж почала розуміти, що відбулося, то побачила, що Олег вже збирає свої речі. Він настільки впевнено себе поводив, що у мене не вистачило сміливості, щось йому заперечити. В голові взагалі ніяких думок не було у ту хвилину. Руки і ноги були, наче не мої. Думки стадом носилися в голові, все більше заплутуючи мене.
Я змогла поставити поставити Олегу лише одне запитання. Як давно він з тією жінкою зустрічається? Його відповідь мене дуже здивувала і розчарувала. Виявляється, що їх відносини тривають вже другий рік.
Після цього я взагалі не хотіла йому нічого говорити. Я просто присіла на маленький стільчик на кухні і таке відчуття, що я не могла дочекатися коли він вже вийде і я зможу залишитися наодинці щоб зволожити очі і проговорити все. що осіло в душі.
Я не помітила, як минула ніч. Перші промені сонця я зустріла так і сидячи на тому стільчику. Легше мені не стало від думок, які не покидали мене цілу ніч. Був вихідний день, а я і з місця зрушити не можу. Не можу уявити, як далі жити без нього?
Вже стількох людей запросила на нашу річницю, діти подарунки приготували. От що мені зараз робити? Просто відпустити його, не пробачати цю зраду? Чи боротися, все ж, до кінця, адже з Олегом я прожила щасливе сімейне життя? Чи варто відмовлятися від хорошого чоловіка, попри зраду його?
Фото ілюстративне.
