Пів року тому моє життя Марини розділилося на до і після. Ввечері, як завжди, чоловік, з яким я прожила 15 років, прийшов з роботи і сказав, що нам треба поговорити. Я відповіла, що уважно його слухаю, але навіть гадки не мала, про що буде розмова.
– Тут така справа… Не знаю навіть, як почати… Загалом, у мене народилася дитина. Ось.
Михайло завжди відрізнявся схильністю до розіграшів, тому спочатку я не сприйняла ці слова всерйоз. Але він мовчав, потупивши очі, і я зрозуміла, що це не жарт.
Дітей у нас з чоловіком немає, але він завжди мріяв про сина. Я завжди вважала, що спочатку треба стати на ноги – здобути освіту, зробити кар’єру, придбати житло, машину, а потім думати про потомство.
Ми так і жили, зараз у нас все є, тільки от дітей немає. У нас немає, бо як виявилося, у мого чоловіка є, син… Моя мама мене попереджала, що треба думати про дитину, що час іде, а всіх грошей не заробиш.
І свекруха постійно говорила, що хоче внуків. Але я їм відповідала, що ми ще молоді, і що у Європі, кажуть, про сім’ю та дітей лише починають замислюватися після тридцяти трьох. А сім’я вже є. І дитинка буде обов’язково. Я так думала…
– А ти не боїшся, що інша жінка народить твого Миколи? – питали подруги.
– Дитиною не втримаєш, і навпаки: із сім’ї чоловіка не відведеш, – впевнено відповідала я.
Я навіть не могла уявити, що вийде так, як вийшло. Після тієї доленосної розмови чоловік зібрав речі та з’їхав до своїх батьків.
– Нам усім треба заспокоїтись і подумати, як жити далі! – сказав він.
Минуло шість місяців. Микола виховує сина і майже пішов у ту сім’ю. При цьому на розлучення він теж не подає, живе на два будинки. Чесно кажучи, я і не хочу розлучення. Мені здається, що ще все може налагодитися. Почуття до мене в чоловіка ще є, адже п’ятнадцять років ми жили душа в душу. Це так просто з життя не викинеш.
Без Миколи мене нічого не тішить. Я закинула улюблену роботу, тепер вона мені стала нецікава, я зовсім не уявляю, як і для чого жити далі.
В надії на допомогу я пішла до свекрухи, ми з нею всі ці роки добре ладнали. Я сподівалася, що вона теж зацікавлена в тому, щоб зберегти наш шлюб. Але вона мене здивувала, підтримавши свого сина і його вибір.
Свекруха, дізнавшись про появу онука на боці, немов викреслила мене зі свого життя, і тепер невісткою вважає ту жінку. Мама тільки зітхає: «До того все йшло… Я говорила, ти не слухала».
І навіть всі мої заміжні подруги в даному випадку чомусь на їхньому боці:
– Там же дитина! – твердять вони, опускаючи очі. – Відступи. На чужому нещасті свого щастя не збудуєш…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
