В минулу суботу я відсвяткувала ювілей, мені 60 років виповнилося. Як не крути, а значна частина життя пройшла, час і підсумки вже якісь підводити. І щось мені геть сумно стало. А засмутили мене мої діти.

Я накрила стіл вдома, покликала найближчих родичів і подруг. Прийшов син з невісткою і внучкою.

Розумію, що час важкий, і на особливі подарунки я і не розраховувала, але я навіть припустити не могла, що вони прийдуть зовсім без нічого.

Син в руках тримав тортик, куплений в супермаркеті, онучка намалювала для мене малюнок, а невістка подарувала мені букетик польових квітів, які вони назбирали по дорозі. Все!

Я ще чекала, що подарунок буде згодом, у вигляді сюрпризу, але цього не сталося.

Так, їм зараз трохи важко з грошима, бо вони ще сплачують кредит за квартиру, але ж і 60 у мене не щодня.

Син з невісткою обоє працюють, могли б щось і відкласти до цієї події, вони ж не вчора про це дізналися.

Мені перед гостями соромно було, що мої діти якось так зневажливо до мене поставилися.

Грошей зараз особливо ні у кого немає, але могли хоча б чайник новий купити, знають, що я воду в каструльці кип’ячу, бо старий зламався! В 500 гривень вклалися б.

Або комплект постільної білизни за гривень 800, моя все ще з радянських часів, чи крем якийсь для годиться… Ну можна ж було щось придумати.

Подруги мої хвалилися, що їм на ювілей діти і золото дарували, і путівки в санаторій. А тут…

Я з порожніми руками до них ніколи не приходжу! А тим більше на дні народження!

Не знаю, може син ображається через те, що я доньці допомагаю більше, ніж їм.

Але їй потрібніше, відколи дитина у неї народилася, я щодня до них ходжу: і продукти приношу, і з онуком залишуся, і їсти зготую, і приберу, якщо треба.

Звичайно, за допомогу з онукою я з дочки ні копійки не беру, свої проблеми вирішую сама.

Одяг доношую той, що є, благо його достатньо, взуття намагаюся берегти, все своєчасно ремонтую.

Купую в основному товари за акціями. Ну, і комуналку плачу ще, звісно, ​​куди ж без цього.

У мене багато знайомих мого віку, більшість уже не працюють, але якось так склалося, що майже всім активно допомагають діти.

Сусідці он син у квартирі зробив дорогий ремонт, поміняв вікна-двері-підлоги, купив нові меблі, тепер у неї вдома як у музеї.

Я у себе ремонт робила ще двадцять років тому. Недавно просто освіжила. Поклеїла шпалери, побілила стелі, постелила новий лінолеум.

Зараз думаю, що доведеться в цьому і доживати: ремонт мені не подужати ні матеріально, ні морально.

Діти ж мені не допомагають зовсім. Син хоч торт приніс, а донька взагалі прийшла без нічого.

Мені перед подругами було дуже незручно. Ну невже діти не могли щось придумати, щоб мені було приємно?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.