Вийшовши заміж, я переїхала в інше місто, іншу область, то ж коли у нас з’явилася дитина, сподіватися на допомогу своїх родичів я не могла. Хоч свекруха і відразу видавалася мені дивною жінкою, все ж я думала, що з появою онука все зміниться. Але сподівалася даремно – від Марії Михайлівни як не було допомоги, так і нема зараз. Зате не припиняються постійні повчання.
Я просто її не розумію. Ця жінка завжди нас засуджує, при цьому ніяк і нічим не допомагаючи. Звідки у людини в її віці взагалі може бути всередині стільки негативу? Невже вона думає, що це допоможе нам і зробить життя нашої родини кращим? Я правда втомилася вислуховувати всю її критику щодо виховання моєї дитини.
Спочатку мама чоловіка була незадоволена тим, що ми рано віддали дитину в садок. А що нам було робити – на роботу ходити треба, моя мама далеко, а сама свекруха жодного дня не прийшла, щоб допомогти. Вона відразу попередила, що з внуком сидіти не буде.
Неправильно його годуємо, неправильно виховуємо, не так вчимо його читати. А якщо і вчимо по її методиці, то надто сильно і не даємо відпочивати. Скільки можна? І ще мій чоловік, який не може нічого протиставити своєї матері. Чесно скажу, спокійно все це витримувати – дуже важко.
І якби ж то вона допомагала нам чимось конкретним, а не своїми порадами. Насправді ж вона ні копійкою не допоможе, ні погуляє, коли ми зайняті. Критикує, але при цьому каже що ми все повинні робити самі. Таке відчуття, що вона намагається виховати нас, забуваючи про загальне благо – нашого сина. Невже так важко прогулятися з онуком? Гірше йому від цього адже точно не стане, а так він хоча б познайомиться зі своєю бабусею.
Зате до себе Марія Михайлівна вимагає особливої уваги. Вона навіть коли в магазин іде, хоче, щоб я, або мій чоловік, пішли з нею. Мовляв, вона жінка в роках, в дорозі все може бути. А їй всього лише шістдесят п’ять і почуває вона себе навіть дуже непогано. В минулу суботу я планувала поїхати до батьків, але Марія Михайлівна забажала йти в магазин на закупки. То ж чоловік попросив мене піти з нею. І так завжди – всі наші плани вона зводить нанівець.
А ще, вона постійно говорить, що ми погані батьки і я вже сама починаю в це вірити. Однак кілька розмов з моєю матір’ю і подругами приводять мене до тями. І я відразу розумію, що проблеми в першу чергу в ній, а не в нас. Ми може і не найкращі батьки, але і явно не найгірші.
Подруги в один голос кажуть, що свекруха до мене буде чіплятися завжди – без цього відносини всередині сім’ї просто не працюють. Мати кожного з їхніх чоловіків ставиться до них точно так само, як і моя до мене зараз. Це дивно, але таке відчуття, ніби це якийсь стандарт. Невже я також буду ставитися до невістки свого сина, коли він виросте, і буду знаходити в ній одні лише недоліки? Так і хочеться зараз десь занотувати собі на листочку, на майбутнє – ніколи такого не робити!
Жити так не просто, мені хочеться, щоб все це припинилося, але я розумію, що свекруху не зміниш. Ми правда з моїм чоловіком втомилися і нам не потрібні ніякі поради. Нам потрібна допомога, якої немає.
Фото ілюстративне – bobruisk.
