Так склалося в моїй сім’ї, що зараз я не знаю, як краще вчинити мені і що маю робити? Чоловіка свого я щиро кохаю і сім’ю руйнувати зовсім не хочу, і мені зі це дуже прикро. Ми живемо добре, одне одного розуміємо, підтримуємо у всьому.
У мого чоловіка, Миколи, в першому шлюбі є двоє діток. Коли Микола розлучився зі своєю першою дружиною, він все майно залишив їй та своїм дітям. А там, між іншим, було не мало, майна там вистачало: квартира немаленька з дуже хорошим ремонтом, меблі дорогі, різна сучасна техніка. Собі взяв тільки стареньку машину, адже крім мого чоловіка на ній ніхто не їздив, лише він один, вона була, щиро кажучи, нікому зовсім не потрібна.
У нас в шлюбі, теж, народилося двоє діток, це наші спільні діти. Як тільки ми одружилися, то відразу ми починали з нуля і всі ці роки економили на всьому, на чому тільки можливо, щоб купити своє власне житло. Працювали обоє без вихідних днів та свят. Я, звичайно, отримую меншу заробітну плату ніж мій чоловік, але теж вдома не сиділа просто так ні дня, весь час крутилася, працювала, постійно підробітки якісь собі різні знаходила. У декретах працювала вдома, аби швидше купити нам квартиру, щоб мати власне житло, і потім, нам трохи допомогли мої батьки, ну, звичайно, не офіційно – без будь-яких розписок.
Нещодавно колишня дружина Миколи сама написала йому, що коли його не стане, її діти мають право на частину нашого майна, вони будуть претендувати теж і на наше житло. Я, навіть й подумати не могла, що в її голові є такі думки, для мене це було надзвичайне здивування. Чоловік, як і належить, вчасно платить дітям аліменти, та й крім аліментів завжди купує їм хороші дорогі подарунки на всі свята, додатково на ліки дає гроші, зимовий одяг іноді купляє їм теж, і допомагає восени збирати дітей до школи. Інколи вони самі йому телефонують і просять купити щось, що їм потрібно, жодного разу Микола не відмовив дітям.
Всі ці витрати, звичайно, відображаються на нашій родині, але я мовчу, бо сама все розумію, адже ще з спочатку знала, на що йду, виходячи заміж за чоловіка, який має двоє дітей. Але, коли я побачила її повідомлення з приводу нашої спадщини, мені дуже образливо стало за це. А що ж тоді робити мені і моїм дітям? Я ж теж працювала щохвилини, не покладаючи рук, і вкладалася в наше спільне майно усе до копійки. А виходить, якщо, щось трапиться, то я залишуся біля розбитого корита, і мої діти також?
Зараз я думаю, що буде краще запропонувати своєму чоловікові розлучитися або переписати все майно на мене. Але поки ніяк не наважуся йому про це сказати, боюся, що він мене не зрозуміє. Адже, в першому шлюбі він довірився дружині і все втратив, він мені сам розповідав. А тепер виходить, ніби я теж хочу його обдурити, що для мене головним є лише майно та матеріальні цінності. Чоловіка дуже свого кохаю, йти від нього не хочу, звичайно. Але плани його колишньої дружини мене геть засмутили не на жарт. Тим більше, що діти там вже досить великі, і такі, що палець не клади, всі в маму. Вони свого не упустять і я це дуже добре розумію.
Ось, я й не знаю, що робити мені зараз і як краще вчинити, щоб залишитися в добрих стосунках зі своїм чоловіком. Як можна сказати людині, що його вже спадок ділять? Та й я зі своїми пропозиціями на цьому тлі, також виглядати буду егоїсткою, людиною байдужої і нехорошою. Що робити? Як вийти з цієї ситуації з найменшими втратами? Або подумати про своїх дітей і просто подати на розлучення, і нехай думає, що хоче? Діти мої мають отримати наше майно все, і ділити його ні з ким не мають.
Я щохвилини тільки про це й думаю, нічого робити не можу, і не має з ким порадитися. Все ніяк не наважуся поговорити зі своїм чоловіком.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
