В минулому році у нас на фірмі був чудовий корпоратив, але я не пішла, бо у мене не було сукні, проте всім сказала, що змушена терміново поїхати до мами. Але потім мені колеги весь рік згадували, що я пропустила найважливіше свято на фірмі. Тому цього року вони заздалегідь мене попередили, що моя присутність на святі є обов’язковою.
І ось зараз, коли до корпоративу залишилося всього кілька днів, в офісі розмови тільки про зачіски, сукні, туфлі. І це вже не формує новорічний настрій, а місцями дратує. Таке відчуття, що це найважливіше в житті. Шукаємо сукні мрії, ходимо до косметологів, записуємося до перукарів, візажистів, робимо манікюр і педикюр.
Якщо порахувати всі ці витрати, то ледве вкладаєшся в 10 тисяч гривень. Добре, що я хоч сукню собі цього року наперед придбала.
І ось в перерві на каву, забігає Лариса: «У тебе ж 37 розмір ноги?» – питає вона.
«Ну, дивлячись що, …» – відчуваючи підступ, відповідаю я.
«Ті твої білі туфлі. Позич на один вечір. Я сукню купила, а до неї, зовсім, нічого не підходить з мого взуття і грошей зараз немає» – торохтить Лариса.
Тобто, перебравши всі свої варіанти і оцінивши вміст гаманця, Лариса вирішила згадати і всі варіанти взуття знайомих і колег. Ну ні, думаю, не дам, я ж їх не в секонді купила і зовсім не хочу, щоб хтось засовував туди свої ноги. Я, взагалі, егоїстка: моє – це моє. І найдивніше, що в нашому дружному офісі це прийнято: обмінюватися речами, ділитися біжутерією і приміряти чужі речі.
Будь-яка нова річ приміряється всім колективом. Тільки приступивши до своїх обов’язків, я, увійшовши до кабінету, побачила картину: дівчатка приміряють моє пальто. І весело обговорюють кому більше личить. Отримавши назад своє пальто і прибираючи з нього чуже волосся, ще й довелося вислухати поради з чим мені краще його носити: «Неодмінно потрібно лаковий пояс. Буде шикарно».
І ввечері я йшла додому незатишно кутаючись, як ніби в чуже пальто. Воно пахло солодкими духами нашої економістки Наталії. Я не дала Ларисі свої туфлі і не стала пояснювати чому, власне, я відмовилася. Не всі люди здатні це зрозуміти. І вона не зрозуміла, скаржачись колегам, що доведеться йти в старих туфлях, які всі вже бачили на минулому корпоративі.
Я вже записалася наперед за кілька тижнів до перукаря, манікюрщиці, візажиста, порахувала, скільки мені це обійдеться, і знову задумалася над тим, а чи не занадто серйозно ми ставимося до корпоративів, які насправді є кількома годинами посиденьок в ресторані з колегами?
Фото ілюстративне – 1obl.
