На заробітки в Італію я поїхала ще 15 років тому, але щороку приїжджаю додому на зимові свята. Тут у мене залишилися діти і мама. Різдво як родинне свято я хочу проводити з найріднішими людьми. І так і було, поки діти не створили власні сім’ї.
Мені 54 роки, у мене є троє дітей: дві доньки 30 і 27 років, і 25-річний син. Старша донька Галина вийшла заміж першою і привела зятя додому. Хлопець він, начебто, непоганий, то ж я пораділа за доньку і впустила їх до себе.
Я почала висилати їм гроші, щоб вони відбудували наш будинок. Але і відразу попередила, що як повернуся з заробітків, то буду жити з ними.
Діти, начебто, зраділи, не мали нічого проти. У нас на подвір’ї є ще одна старенька хата, в якій живе моя 76-річна мама. Вона сама вирішила не переходити в наш великий будинок, а залишитися в своїй хатині. Ми їй теж ремонт косметичний зробили, так що жити можна.
Коли середня донька Віра виходила заміж, я їй квартиру на весілля подарувала. Вони з чоловіком відразу почали жити окремо. Тепер я час від часу їм посилки присилаю і з їжею, і з одягом, а часом і кількасот євро підкину.
Син мій, Юрій, одружився недавно. Пішов жити до невістки, захотів, щоб я йому машину купила, я і купила. А ще віддала йому всі весільні гроші, які син відразу пустив на ремонт будинку сватів. Я його попереджала, що може ще не варто так відразу вкладатися в чуже майно, але він мене не послухав.
В минулому році приїхала додому в кінці грудня, зібрала всіх дітей. Подарунки всім привезла, і по 100 євро кожному дала, щоб мали на свята.
А на Різдво я собі запланувала, що я накрию гарний стіл і ми всі дружно посидимо. Але старша донька Галина сказала, що не хоче влаштовувати посиденьки у себе вдома. Мовляв, нехай сестра чи брат цього разу організують свято.
Я через це дуже засмутилася, бо у Віри однокімнатна квартира, в якій гості просто не помістяться, а син в зятях, живе зі сватами, як ми всі дружно до них прийдемо? Але Галина вперлася, що досить святкувати лише в неї.
Пояснити доньці, що будинок ще не зовсім її я не змогла. Вони з зятем вважають себе повноправними господарями. В результаті ми так до нічого і не домовилися. Всі зустрічатимуть Новий рік окремо, кожний з своєю сім’єю, а я з мамою.
Мама мене заспокоює, каже, щоб я не засмучувалася, що таке життя, діти виросли, у кожного тепер свої турботи. Але мені дуже прикро, адже на чужині я не переставала мріяти, як зберу за столом всю свою велику родину. А воно от як виходить.
Я повернулася назад в Італію і весь цей рік мене пригнічувала думка, що я тут заради дітей стараюся, а вони не можуть навіть жити дружно між собою. Може, я погана мати і щось упустила в їхньому вихованні. Чи то просто час такий, і люди змінилися?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
