Багато років тому моя мама вчинила дуже несправедливо по відношенню до мене. Вона мене відразу попередила, що всю спадщину перепише на мою сестру, бо хоче свої роки доживати біля доньки, а не біля невістки.
На маму я тоді дуже образився. Я одружився і ми з дружиною жили разом з її батьками. Мешкав я в сусідній області, але майже 30 років не приїжджав додому, своєю ріднею я не цікавився, тому навіть не уявляв, що у них там відбувається.
Мені пощастило, бо я потрапив в хорошу сім’ю, тесть з тещею стали для мене батьками. Вони нам на початку дуже допомогли, а з часом я сам став їздити на заробітки і почав дуже навіть непогано заробляти. Я привозив гроші, і ми з тестем збудували великий будинок для нас.
Минули роки. Зараз я сам вже дідусь. Коли мої дочки виходили заміж, я кожній купив по квартирі, не хотів робити між ними різницю, як колись зробила моя мама.
Тестя мого немає вже 8 років, а тещі не стало в минулому році перед самим Різдвом. У нашому великому будинку ми з дружиною залишилися вдвох, навіть не було настрою робити святкову вечерю на Святвечір. Стіл накрили лише заради дітей, які прийшли до нас з сім’ями.
Я помітив, що весь вечір дружина моя була сумна, а коли діти розійшлись і вона прибрала зі столу, сказала, що нам треба серйозно поговорити.
– Ми вже самі не молоді, – почала дружина. –Ти бачиш, як гірко втрачати рідних людей, давай завтра поїдемо до тебе в село, подивимся, як там твої родичі, чи жива мати.
Для мене це було дуже неочікувано і я спочатку не знав, що казати. Ця тема була для мене закрита 30 років. Дружина за цей час намагалася кілька разів нас помирити, але я сказав, що про це і мови не може бути.
Але цього разу щось мені підказувало, що дружина права. Мені чомусь дуже захотілося побачити свою маму, як в дитинстві обійняти її.
На наступний день зранку ми вирушили в мої рідні краї, це було нескладно, адже у нас був власний автомобіль. Будинок наш я відразу впізнав, він яскраво світився різнокольоровими гірляндами, я ще собі подумав, як моя сестра добре живе.
Але двері мені відчинила незнайома жінка. Вона розповіла, що давно купила цей будинок, бо господиня виїхала за кордон.
Я розгублено сказав, що це будинок моєї мами і запитав, де вона. Жінка зрозуміла, про кого йде мова, і кивнула на наш старий будинок, який стояв напіврозвалений, і повідомила, що бабуся живе в ньому.
Ми з дружиною відразу попрямували туди, двері нам відчинила моя мама – постаріла, змарніла, посивіла. Я кинувся до неї зі сльозами, вона теж мене впізнала і розплакалася.
Ми зайшли в хату, на столі стояла кутя і вареники. Мама сказала, що вона віддає сусідці свою пенсію, а та купує для неї продукти і дрова на зиму. Я оглянув її кімнату, в цій хаті ще 30 років тому неможливо було жити, не те що тепер.
Поки моя дружина накривала на стіл тим, що ми з собою привезли, мама розповіла мені, що Галина їхній будинок продала, а сама поїхала за кордон.
Спочатку вона телефонувала, дбала про маму, а потім порадила, щоб та віддавала свою пенсію сусідці і таким чином мала доглядальницю.
Я не міг повірити, що сестра так вчинила з рідною матір’ю. Ми сиділи за столом до глибокої ночі, а зранку я наказав мамі збирати речі. Вона взяла з собою хустку, кожушок, дві спідниці і светрик.
Зараз мама живе з нами. Давні образи відійшли у минуле, головне, що у моїх дітей і внуків знову є бабуся.
Каюся, що так недобре прожив ці 30 років. Шкода, що зрозумів все лише тоді, коли і мої скроні вкрила сивина.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
