fbpx
Життєві історії
В минулому році на Святвечір я помітив, що моя дружина чомусь сумна, а коли діти розійшлись і вона прибрала зі столу, сказала, що нам треба серйозно поговорити. Мова йшла про мою маму, з якою я не спілкувався 30 років. На наступний день зранку ми вирушили в моє село

Багато років тому моя мама вчинила дуже несправедливо по відношенню до мене. Вона мене відразу попередила, що всю спадщину перепише на мою сестру, бо хоче свої роки доживати біля доньки, а не біля невістки.

На маму я тоді дуже образився. Я одружився і ми з дружиною жили разом з її батьками. Мешкав я в сусідній області, але майже 30 років не приїжджав додому, своєю ріднею я не цікавився, тому навіть не уявляв, що у них там відбувається.

Мені пощастило, бо я потрапив в хорошу сім’ю, тесть з тещею стали для мене батьками. Вони нам на початку дуже допомогли, а з часом я сам став їздити на заробітки і почав дуже навіть непогано заробляти. Я привозив гроші, і ми з тестем збудували великий будинок для нас.

Минули роки. Зараз я сам вже дідусь. Коли мої дочки виходили заміж, я кожній купив по квартирі, не хотів робити між ними різницю, як колись зробила моя мама.

Тестя мого немає вже 8 років, а тещі не стало в минулому році перед самим Різдвом. У нашому великому будинку ми з дружиною залишилися вдвох, навіть не було настрою робити святкову вечерю на Святвечір. Стіл накрили лише заради дітей, які прийшли до нас з сім’ями.

Я помітив, що весь вечір дружина моя була сумна, а коли діти розійшлись і вона прибрала зі столу, сказала, що нам треба серйозно поговорити.

– Ми вже самі не молоді, – почала дружина. –Ти бачиш, як гірко втрачати рідних людей, давай завтра поїдемо до тебе в село, подивимся, як там твої родичі, чи жива мати.

Для мене це було дуже неочікувано і я спочатку не знав, що казати. Ця тема була для мене закрита 30 років. Дружина за цей час намагалася кілька разів нас помирити, але я сказав, що про це і мови не може бути.

Але цього разу щось мені підказувало, що дружина права. Мені чомусь дуже захотілося побачити свою маму, як в дитинстві обійняти її.

На наступний день зранку ми вирушили в мої рідні краї, це було нескладно, адже у нас був власний автомобіль. Будинок наш я відразу впізнав, він яскраво світився різнокольоровими гірляндами, я ще собі подумав, як моя сестра добре живе.

Але двері мені відчинила незнайома жінка. Вона розповіла, що давно купила цей будинок, бо господиня виїхала за кордон.

Я розгублено сказав, що це будинок моєї мами і запитав, де вона. Жінка зрозуміла, про кого йде мова, і кивнула на наш старий будинок, який стояв напіврозвалений, і повідомила, що бабуся живе в ньому.

Ми з дружиною відразу попрямували туди, двері нам відчинила моя мама – постаріла, змарніла, посивіла. Я кинувся до неї зі сльозами, вона теж мене впізнала і розплакалася.

Ми зайшли в хату, на столі стояла кутя і вареники. Мама сказала, що вона віддає сусідці свою пенсію, а та купує для неї продукти і дрова на зиму. Я оглянув її кімнату, в цій хаті ще 30 років тому неможливо було жити, не те що тепер.

Поки моя дружина накривала на стіл тим, що ми з собою привезли, мама розповіла мені, що Галина їхній будинок продала, а сама поїхала за кордон.

Спочатку вона телефонувала, дбала про маму, а потім порадила, щоб та віддавала свою пенсію сусідці і таким чином мала доглядальницю.

Я не міг повірити, що сестра так вчинила з рідною матір’ю. Ми сиділи за столом до глибокої ночі, а зранку я наказав мамі збирати речі. Вона взяла з собою хустку, кожушок, дві спідниці і светрик.

Зараз мама живе з нами. Давні образи відійшли у минуле, головне, що у моїх дітей і внуків знову є бабуся.

Каюся, що так недобре прожив ці 30 років. Шкода, що зрозумів все лише тоді, коли і мої скроні вкрила сивина.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page