fbpx

В минулому році ми святкували мамині 85, а у неї день народження якраз 7 січня. Я готувала гостину, справ було багато, тому вперше вирішила мак не перетирати в макітрі, а купити вже готовий в магазині, подруга мені так порадила, але мама не захотіла

За кілька днів до Різдва не стало моєї мами. Сьогодні я готувала вечерю, хотіла дати в кутю магазинний мак, але згадала маму, витягла макітру вирішила перетерти, як мама колись вчила.

Пам’ятаю, в минулому році ми святкували мамині 85, а у неї день народження якраз 7 січня. Я готувала гостину, справ було багато, тому вперше вирішила мак не перетирати в макітрі, а купити вже готовий в магазині, подруга мені так порадила, каже, що вже кілька років так робить.

Я купила, але мама не захотіла, сказала, що відколи себе пам’ятає, в їхній хаті мак терли. Така ж справа була і з пампухами, я хотіла їх купити в домашній випічці, але мама знову нагадала про традиції, яких треба дотримуватися. На Святу вечерю мало бути 12 пісних страв, не більше, і не менше.

І так було все моє життя, відколи я себе пам’ятаю. Заміж я вийшла рано, привела чоловіка додому. Прожили ми з ним 20 років, а потім його раптово не стало, я залишилася вдовою. Тоді мама мене дуже підтримала, у мене залишилося троє дітей.

Поступово діти виростали і покидали наше сімейне гніздечко, додому в село так ніхто з них не повернувся. Старший син з родиною живе в столиці, середній в Польщу з дружиною і дітками переїхав, а дочка облаштувалася в обласному центрі. З нею ми бачимося найчастіше, але мови про те, що вона колись переїде до мене, навіть не ведеться.

Відколи діти пороз’їжджалися, ми з мамою були на Святий вечір самі, але тим не менше, готувати всі 12 страв було обов’язково, так хотіла мама. А вже 7-го на Різдво до нас приїжджали діти, частіше лише донька, але зрідка бувало, що і всі троє. Тоді у нас з мамою був найщасливіший час. Бо ж що ж є важливіше, ніж вся родина за святковим столом?

А в цьому році мами вже немає. І я розумію, що хоч мені 65 років, але я сумую за нею як мала дитина, мені так її не вистачає. В пам’ять про неї я приготувала всі 12 страв, хоча їсти не було ніякого апетиту. Засвітила свічку, почала молитися.

Раптом в мої двері хтось постукав, а під вікном залунала весела коляда. Це ж діти приїхали, всі троє! Дякую, Господи, Тобі за все!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page