Будинок, в якому ми живемо, був збудований за гроші мого чоловіка, але на ділянці, яку нам подарували мої батьки. Я теж працювала, але те, що я заробляла, було мізер, до того ж, я сиділа певний час в декреті і нас утримував чоловік.
Віталій їздив на заробітки в Німеччину, його місяцями не було вдома. Так, заробляв він дуже багато, але ж якою ціною – я не бачила чоловіка, а наша дитина тата.
Але ми все терпіли, бо знали заради чого стараємося. Ми мріяли про власний дім, але розуміли, що з наших зарплат ми його до пенсії не побудуємо. Тому коли чоловік вирішив їхати закордон, я погодилася з його рішенням, бо іншого виходу не було.
За 8 років ми вселилися в наш будинок. Я була впевнена, що чоловік більше нікуди не поїде, але він сказав, що вже звик до такого життя і по-іншому заробляти він не знає як. А тут, як-не-як, гроші серйозні, де такі ще заробиш? До того ж, Віталій почав говорити, що у нас дитина росте, її теж треба чимось забезпечувати.
В минулому році чоловік приїхав додому на кілька днів, відсвяткував з нами Різдво, і поїхав назад в Німеччину, бо там чекала його робота. Віталій вже офіційно влаштований, так що надовше залишитися з нами він не міг.
Коли в Україні почалася війна, всі дивувалися, чого я не їду закордон до чоловіка. Я не знала, що на це відповісти, бо Віталій мовчав, він просто мене не кликав до себе. Ми, начебто, живемо далеко від основного епіцентру подій, але в Україні немає жодного безпечного місця.
Вже навіть моя мама захвилювалася, почала наполягати, щоб я сама з чоловіком про це поговорила і сказала, що їду до нього.
Я зробила так, як радила мама, і неочікувано чоловік мені відмовив. Сказав, що місця для нас немає, що живе він не сам, а з товаришем по роботі, і що нову квартиру буде складно підшукати.
Одним словом, ми не поїхали в Німеччину, залишилися вдома. Він теж зараз не може до нас приїхати із зрозумілих причин. Моя мама переконана, що у чоловіка там хтось є, от тому він і не хоче, щоб я туди їхала.
Невже мама права? Адже тисячі інших людей виїхали і їм місце знайшлося, а нам не знайдеться? Чи я себе накручую? Я сама вже й не знаю, що думати.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- На саме Різдво я мала одного дивного гостя, ніколи б не подумала, що ще колись побачу його, а він взяв, і сам прийшов. Це був мій колишній чоловік Степан, він постарів за всі ці роки, але я відразу його впізнала. Виявилося, що сімейне життя на чужині у нього не склалося, дружина все майно забрала собі, залишивши його без нічого. І тут Степан згадав про сина, хтось розповів йому і про мій будинок
- Я вийшла заміж доволі пізно, аж в 36 років, і тепер вже сумніваюся, чи правильно я зробила. Всі важливі рішення чоловік приймає разом з своє мамою, моєї думки ніхто не питає, а мені все це не подобається, не про таке сімейне життя я мріяла
- На Йордан, 19 січня, я сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони забули. Але ввечері приїхав мій син, з дружиною та онуками, щоб мене привітати з ювілеєм. Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа. Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала. Син пропонує мені до нього переїхати, щоб не бути тут зайвою
- Коли мами не стало, татові було всього 55 років. Він сумував за нею, нічого не хотів робити, обійстя заросло бур’янами. А потім до нього стала ходити сусідка, тітка Тамара підмовляла батька, щоб він перебрався до неї. Тато мене не слухав, а зробив, як сказала вона
- У нас з чоловіком виникли фінансові труднощі, нам були потрібні кошти. У мого брата гроші були, і ми з чоловіком пішли до нього в надії, що він нам позичить необхідну суму, але брат відмовив. Він сказав, що мені одній віддав би ці гроші навіть просто так, але Валерію він навіть в борг їх не дасть. Тоді я взяла кредит, і тепер я про це дуже шкодую