Відколи я поїхала в столицю вчитися, я там і залишилася: закінчила університет, знайшла роботу, знімаю житло. В моєму провінційному містечку, звідки я родом, у мене залишився рідний батько і ще деякі родичі, з якими я не дуже спілкуюся.
Та й з батьком у нас були відносини не найтепліші. Вони з мамою розлучилися, коли мені було 10 років. Ми з мамою весь час жили на знімних квартирах, а сім років тому мами не стало. Тоді я і вирішила їхати в столицю, шукати кращої долі.
А в минулому місяці у батька був день народження. Я вирішила поїхати провідати його і привітати, останнім часом ми зустрічаємося дуже рідко. У тата за столом зібралася вся його рідня і тут перед усіма тато виголошує, що склав заповіт і свою квартиру він заповідає своїй сестрі, тобто моїй тітці.
Сказати, що я була щиро здивована – це нічого не сказати. Я ж сподівалася, що батькова трикімнатна квартира дістанеться мені, так як я його єдина донька. Додому я повернулася дуже ображеною на свого батька.
Не можу пробачити його, адже через нього я фактично стала бездомною. Мало того, що він ніколи не вкладався в моє майбутнє: я була позбавлена можливості відвідувати спортивні секції, зі мною ніколи не займалися репетитори, і ніякі мої захоплення він не підтримував, так тепер ще й майбутнього він мене позбавив…
Я б могла колись продати цю квартиру і купити собі однокімнатну в столиці. Або, хто зна, я б могла повернутися в рідне містечко і мати власне житло. Але тато залишив мене без спадщини. Не розумію, за що він так зі мною поступив, адже я його єдина дитина.
Моєї мами давно вже немає, з родичами я майже не спілкуюся. У моїх бабусь є свої «улюбленці», на чиє ім’я вони склали заповіт, і там мені взагалі нічого не світить. Єдиною моєю надією на те, що моє майбутнє складеться більш-менш нормально, була батьківська квартира, якою батько так нерозважливо розпорядився.
У тітки, якій в майбутньому дістанеться наша нерухомість, є троє дітей. Наймолодшому з них 12 років. Зараз вони вчотирьох живуть в квартирі її колишнього чоловіка, на яку у них немає ніяких прав. Тітка ще досить молода жінка, і могла б самостійно заробити собі на житло або вийти заміж за чоловіка з квартирою, але батько вирішив, що буде краще якщо він віддасть їй свою квартиру.
Він вважає, що мені, будучи бездітною, буде простіше вирішити квартирне питання, ніж їй, і просить «Не зазіхати на чуже», говорить, що вже все вирішив.
Знаючи, що найближча людина залишила мене без житла, у мене взагалі пропало будь-яке бажання будувати сім’ю. Мене вибило з колії те, що тепер доведеться самостійно заробляти собі на квартиру, без будь-якої батьківської допомоги і підтримки.
Я вважаю, що батько мене зрадив. Знаю, що не можна так говорити, але краще б у мене взагалі не було батька, ніж мати такого… Після його вчинку, нехай його сестра сама з ним живе, готує і прибирає для нього. Я не хочу більше нічого про нього чути, і в чому-небудь йому допомагати.
Моя тітка і так живе розкошуючи: вона відбулася і як дружина, і як мати, працює на хорошій посаді і загалом їй нічого не бракує. А у мене ні сім’ї, ні житла. Напевно тепер, втративши квартиру, я взагалі можу забути про думку, що моє особисте життя коли-небудь налагодиться, адже нікому з чоловіків не потрібна безприданниця.
От чесно, ніколи б не сподівалася, що рідний батько таке зробить. За що він так зі мною?
Фото ілюстративне – beautytattoo.
