Коли мій єдиний син одружувався, я була дуже щаслива, думала, нарешті внуки підуть, буде щастя. Але щасливою себе назвати я не можу. Син привів дружину додому, а живемо ми в невеликій двокімнатній квартирі. Спочатку він мене запевняв, що це ненадовго, але у них вже троє дітей, четверту дитину чекають, а виселятися від мене ніхто не планує.
Син з невісткою зайняли одну кімнату, а до мене поселили трьох своїх дітей. Так і живемо…
Невістку мою роботящою не назвеш, вона спокійно може спати до обіду. З дітьми хто? Та сама «погана бабуся». Годує їх кашею на молоці, потім вислуховую: «Лактоза шкідлива! Знову твоя мати моїх дітей нагодувала молочним».
В чому проблема? Сама з ранку встань, зроби їм сніданок! Не подобається. як твоя свекруха дітей годує – йди на кухню з раннього ранку! Не можеш? Чи не хочеш? Я – не ресторан. І не стіл замовлень. Що приготувала, тим і буду онуків годувати.
Я свої обов’язки, як матері, виконала? Виконала. Синові освіту дала і земельну ділянку подарувала. Вони там спочатку планували будинок будувати, але поки ділянка стоїть і травою заростає.
Поселити трьох дітей в кімнату до матері – для них найкращий вихід. Я ще й винна, що не дала синові після університету нормальну роботу знайти. Нічого, що у нього дружина вже дитину чекала? Одружився, то нехай би брав відповідальність на себе, а не чекав від мене допомоги. Чим я ще можу їм допомогти?
Вже ліжко купили. З рук, двоярусне. Друге вже. Уявляєте мою кімнату? Мій тапчан і два двоповерхові ліжка для онуків? Третій раніше зі мною спав, зараз окремо ночує, а мені дивитися треба, щоб нагору не заліз і не впав. Уже місце для чергового переселенця підготували.
Подруги радять замок вставити, щоб ніхто в мою кімнату не ходив. А перед цим ліжка до них забрати. Не можу я так з дітьми поступити.
Сваха до себе жити кличе. Доньку свою виписала, з чоловіком та онуками до себе не пустила, живе одна. Не по доброті душевній кличе, а щоб я дочці її не заважала свої порядки в моїй квартирі наводити. Вона і так наводить, я не указ. Подумаєш – власник? І що? Можна ніжки витерти, як на килимку, і жити собі в розкошах.
Всі навколо мені радять їх виселити, і байдуже, куди вони підуть, але я так не можу – рідні онуки все ж. Один плюс в моєму становищі: зате не самотня. Онуки з ранку всім скопом мене обіймають, кажуть: «Бабуся, ми тебе так любимо!» Куди я без них? Хіба можна взяти і їх вигнати?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
