fbpx В моєї свекрухи було дуже старе житло, стіни поцвіли, хилиться, навіть ремонт не допоміг би там. Тоді чоловік сказав, що ми його мамі можемо купити квартиру за свої заощадження, все одно вона потім залишиться нам. Я послухалась його, адже маємо двох маленьких синочків. Сподівалася, їм буде це житло, коли вони виростуть. Та я тоді ще й гадки не мала, що задумала свекруха, та й чоловік мій про те нічого не знав – Українці Сьогодні
Перейти до вмісту

В моєї свекрухи було дуже старе житло, стіни поцвіли, хилиться, навіть ремонт не допоміг би там. Тоді чоловік сказав, що ми його мамі можемо купити квартиру за свої заощадження, все одно вона потім залишиться нам. Я послухалась його, адже маємо двох маленьких синочків. Сподівалася, їм буде це житло, коли вони виростуть. Та я тоді ще й гадки не мала, що задумала свекруха, та й чоловік мій про те нічого не знав

Добре дбати про своїх власних батьків – це одна справа, але робити це в ущерб своїй власній сім’ї – це вже зовсім інше. Не думаю, що це добре. От у нас саме так і відбувається зараз.

Мій чоловік чомусь постійно любить бути для всіх хорошим, як не дивно для мене.

Такий собі добрий і турботливий – все для всіх, причому, іноді на шкоду для своєї сім’ї, що мені зовсім не подобається в ньому.

Комусь допомогти в роботі по господарству, наприклад – на дачі – мій Олег перший тут завжди, навіть якщо людина ця трохи лише йому знайома і в житті вони особливо ніяк не спілкувалися.

Гроші в борг дати – то це будь ласка, навіть якщо віддадуть через рік і по невеличких частинах.

Олег у мене, звичайно, чоловік дуже хороший, як чоловік для мене та батько для дітей, але ось ця його доброта для інших людей інколи мене дуже засмучує.

Живемо ми з Олегом ми вже 14 років у шлюбі, у нас з ним двоє дітей, хлопчики, одному 12, а іншому – 8 років.

Квартира у нас своя власна, а точніше – моїх мами й тата. Мами моєї вже давно немає, а мій тато одружився з іншою жінкою та залишив мені двокімнатну квартиру.

Діти наші ростуть, і ми завжди мріяли про розширення. Було у нас досить таки багато варіантів: продати цю, купити трикімнатну в новобудові, або взагалі побудувати заміський будинок.

Ми вирішили збирати гроші спочатку, а там – як вийде, так і зробимо згодом.

А у мого чоловіка є мама та сестра. Ця сестра Олена – сама «нещасна» жінка в світі, як виявляється.

Моя зовиця сама виховує свою дитину без чоловіка, потім вийшла заміж за якогось свого знайомого, який після розлучення залишив їй гуртожиток.

Я дуже не люблю з нею спілкуватися: один негатив і ниття лише отримую взамін, що б не трапилося.

А у матері мого Олега було старе житло, маленька квартира в старому панельному будинку, який вже хилиться навіть – коли їх розселять, невідомо. Так, житло було і в правду старе дуже, весь будинок цвілістю пропах, ремонт там робити марно, вже й сама гадки не маю, що там може вже допомогти.

Згодом мій чоловік став сумувати: ну як так, мама в таких поганих умовах живе, а ми тут «розкошуємо» в двокімнатній квартирі. Може, візьмемо її до себе?

Але куди її взяти до себе, у нас невеличких лише дві кімнати всього є!

Тоді він запропонував купити мамі житло на наші гроші, продавши майже за безцінь її квартиру.

Довго я сердилася, але розуміла – нічого тут не поробиш, бабуся ж нашим дітям моя свекруха, все таки, а потім, якщо що, квартира хлопчакам нашим дістанеться все одно, якраз вони підростуть до того часу.

Ми з Олегом просто переглянули всі варіанти, знайшли найзручніший: двокімнатна невеличка квартира, зовсім маленька, але все ж затишна. Правда, не в кращому районі міста, та й ремонту потребує, але поки лише на таку у нас знайшлися гроші.

Моя безтурботність полягала в тому, що я якось не сумнівалася: все буде оформлено так, що в майбутньому ця квартира дістанеться нашим хлопчикам, нашим рідним дітям, лише по цій причині я погодилася на таку справу.

Якось наївно упустила цей момент. Але при покупці мій Олег все оформив цю квартиру на свою рідну матір: вона одна власниця тієї квартири, як виявилося згодом.

Як тільки вона стала власницею тієї квартири, відразу пішла у неї розмова про те, щоб оформити дарчу на свою дочку та внучку, стала казати, що вона хоче, щоб саме вони її доглядали, тому й справедливо, щоб її житло дісталося їм.

А ще свекруха стала говорити, що може продати кімнату в гуртожитку доньчину і купити більшу квартиру, щоб вони могли спокійно в ній жити всі разом. Або взагалі помінятися з донькою, адже каже, мені й в гуртожитку місця вистачить, мовляв їй багато не потрібно.

Або є ще якийсь варіант, щоб «нещасній доньці» життя полегшити. Тільки ось про нас навіть розмови не було, враховуючи, що це наші гроші: чоловіка і мої, накопичені з зарплат.

Тут я вже почала сваритися з свекрухою, сварю й досі на чоловіка, щоб поговорив зі своєю матір’ю і вона навіть й думати перестала, що що якась частка з тієї квартири дістанеться її доньці.

Я вважаю це не справедливим, адже це наші гроші і дарча повинна бути на онуків. Але чоловік же добренький, і чути нічого не хоче, а тим паче з мамою своєю розмовляти на цю тему, каже, що вже зроблено, то зроблено.

Я тоді вже сама свекрусі подзвонила, аж розплакалася, а вона мені у відповідь:

«Ну ви ж у великій, гарній квартирі живете, а як же бути моїй донечці?»

Але ж ця її донечка туди і копійки не вклала. Відчуваю я, що пропали наші гроші.

Зовиця вже прописуватися у матері збирається разом зі своєю донькою. Невже я вже зробити нічого не зможу, щоб моїм дітям ця квартира дісталася, адже туди ми стільки своїх років вклали?

Ну що ще мені можна зробити поки не пізно?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page