Я, щиро кажучи, зовсім не розумію, як можна виходити заміж, не вміючи та не бажаючи готувати для свого чоловіка? Ось у мене така невістка, виявляється: для неї приготування їжі – це щось нереально важке і обтяжливе.
Прожила Наталя чверть століття зі своїми батьками, які їй в усьому потакали і годили на кожному кроці, але вивчили її добре, але мати жіночих та господарчих якостей в неї не вклала зовсім, я маю на увазі тих, які потрібні для майбутньої дружини.
Причому сваха моя сама ж готує дуже смачно, можна сказати, ідеально, коли перед весіллям ми з чоловіком ходили до них знайомитися, стіл ломився від їжі постійно. Я то і думала – щось син став поправлятися перед весіллям, це теща його так годувала.
У сина мого є власна квартира, куди він й привів свою дружину жити. На початку сімейного життя молодята були ситі своїми щирими почуттями: не до їжі було, зрозуміло, можна й звичайну яєчню посмажити чи піцу замовити додому.
Медовий місяць так взагалі – відпустка, суцільні ресторани чи кафе. А потім почалися звичайні сірі будні.
Спершу все було непогано у них, як на мене: ну не готує молода дружина, так мама її до неї приїде і все посмажить та відварить, що потрібно. Але потім у моєї свахи захворіла мати, і вона з чоловіком, залишивши квартиру на їх сина, а самі поїхала далеко доглядати стареньку бабусю.
І вже тоді я стала помічати сама, що син став худнути і якось мляво себе почувати, запитувала його чи все добре, але він махнув рукою та й все.
А згодом у нашого сина був день народження і Микола запросили нас до себе додому. Приїжджаємо ми і відразу бачимо: на столі пару салатів, нарізка, криця-гриль та варена картопля.
Відчуваю – ось щось не те тут і все. За смаком відразу зрозуміла, що курка та куплена вже готова, ще й не дуже свіжа вона була. І салати з кислинкою в майонезі.
Відкрила відразу їх холодильник, так і є, теж готові з супермаркету в прозорій упаковці. Тільки ось картоплю син сам почистив та відварив, а нарізка теж – з вакуумної упаковки. Ось так день народження. Я промовчала тоді. Не хотіла псувати всім свято.
А згодом якось приїхала до сина, коли він був удома сам, а дружина на зміні, то був її робочий день, і ще раз перевірила їх холодильник.
А там ковбаса, овочі, яйця, а в морозильнику купа напівфабрикатів: пельмені, вареники з картоплею й все таке різне.
Я запитала відразу в сина, адже у нас так не заведено: “І цим ви харчуєтеся?”
Микола став щось вигадувати, мовляв – часу немає зовсім на готування. Але ж як так? Не вічно ж дружина на роботі його. А що з супами? Ну як так? Це ж ще пару років такої їжі та й потім будуть недобрі наслідки.
Звичайно ж я зателефонувала до невістки, запитала – в чому справа, вона мені сказала відверто: “Мені просто лінь!”
Я була дуже здивована. Ось просто, без виправдань – лінь і все. А ще вона мене привітала – сказала, що скоро я буду бабусею.
Мені так важко далася та розмова. Ой, не можу я зараз навіть подумати, як це будуть жити мої діти. Як же вона буде всю сім’ю напівфабрикатами годувати, ще й дитину малу? Ну що, стала я до них спочатку ходити – наварю каструлю борщу, гарнір і котлет побільше, адже мені сина шкода.
Але ж щоразу я до них не зможу приїжджати, лише по вихідним, тоді вони харчуються тим, що є три дні, а потім знову що попало. Що я придумала тоді – якщо вже і напівфабрикати, то домашні: наліплю за вихідні пельмені, котлет, голубці та фаршировані перці, в загальному, все те, що можна просто кинути на сковорідку або зварити.
Ну і супчик хоча б на три дні. Син приїжджає, все це забирає, віддає гроші мені за продукти. Але чи нормально це? Я ж не вічна! Та й важко мені дуже готувати на дві сім’ї. І дитинча народитися, там йому кашки потрібні свіжі, а невістці моїй все просто лінь.
Вони обоє просто звикнуть до такого життя. Що ж можна змінити, бо не можу на це дивитися? Але ж шкода їх, бо вони мої діти.
Фото ілюстративне.
