У Анни було троє дітей і все життя вона прожила для них. Доля у Анни була непроста. Дівчина змалку доглядала свою маму, яка багато років лежала, а батька свого вона взагалі не знала. Практично вся домашня робота була на ній.
Заміж Анна вийшла пізно, на весільний рушничок стала аж в 30 років, коли в їхнє село приїхав Степан. Він був сиротою, приїхав в їхні краї до тітки, маминої рідної сестри. Тітка до нього відносилася не вельми добре, але діватися хлопцю було нікуди.
Коли побачив Анну, щось рідне знайшов в ній, хоч і була старша за нього майже на 10 років. Одружилися, забрала Анна Степана до себе додому, то й відтоді разом і господарювали. Маєтків великих за життя не нажили, але з’явилося у подружжя трійко діточок.
Старший син Іван, і дві донечки – Оксана і Віра. Хоч і важко було, але Анна все віддавала своїм дітям, так щоб було не гірше, ніж в людей. Усім трьом дала освіту.
Діти у неї виросли на славу. Першим одружився Іван, пішов жити до дружини в сусіднє село. Будинок добротний збудував, правда, Анна була там всього один раз, на новосіллі, бо невістка не дуже в гості запрошує. Але Анна не тримає образи, головне, щоб у сина в сім’ї все було добре.
Другою заміж вийшла Оксана. З мамою жити не хотіла, пішла в невістки. Пощастило Оксані, в добру родину потрапила. Через два роки вже в свою хату переселилася. Хоч і жила з мамою в одному селі, та приходила рідко, все справи – то домашні клопоти, то діти.
І на неї не ображалася Анна, навпаки, щаслива була. Добре, що хоч у дітей буде доля щасливішою, ніж у неї. Анна собі тихо жила з своїм Степаном. Вечорами молила Бога, щоб дав її дітям здоров’я і тримав під своєю опікою, бо вона сама їм нічого дати не може.
Найбільше Анна молилася за свою молодшу донечку Віру. Після університету вона залишилася в місті, квартиру знімає. А от особисте життя не складається, Віра всю себе роботі віддала. А дівчині вже 30 минуло.
Одного зимового дня не стало Степана. Відтоді хата Анни стала пусткою, та й здоров’я почало дуже підводити. Через пів року навіть вставати з ліжка їй було складно.
Першому Анна зателефонувала синові. Іван відразу приїхав, привіз продуктів і гроші, викликав лікаря. Місцева фельдшерка порадила йому, що в такому стані маму одну залишати не можна. То ж дітям треба визначитися, біля кого мама буде віку доживати.
Іван дуже засумував, бо знав, що його дружина нізащо не погодиться взяти свекруху до них додому. То ж просто приїжджав до мами по можливості, привозив їй їжу.
Оксана теж не захотіла брати маму до себе, мовляв, її чоловік буде проти. Обіцяла приходити до мами, їсти варити, прибирати і інколи з нею ночувати.
Анна все розуміла і не ображалася на дітей, бо у них своє життя. Якось в село приїхала і Віра. Вона хотіла похвалитися мамі, що їй на роботі запропонували нову посаду і тепер вона зможе заробляти більше, може найближчим часом зможе і якесь житло собі придбати.
Але побачивши маму в такому стані, Віра промовчала. Попросила на роботі кілька днів вихідних, а потім зателефонувала і сказала, що відмовляється від посади, бо звільняється.
В місто Віра повернулася лише для того, щоб забрати свої речі. Залишити маму такою немічною вона не могла. Анна дуже раділа, бо з появою Віри її життя дуже змінилося.
Віра повторила долю матері. В селі її засватав хлопець-сирота Василь. Анна на радощах записала свою хату молодшій доньці Вірі. Коли про це дізналися Іван і Оксана, були дуже незадоволені рішенням мами віддати все Вірі, адже вони щиро вважали, що зробили для мами все, що могли.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
