У мене дуже чудова сім’я, люблячий чоловік Андрій і двоє хороших діток. Загалом, я завжди відчувала себе щасливою жінкою, адже мати хорошу сім’ю – це дійсно велике щастя.
Я вийшла заміж рано зі щирого кохання, в 19 років вже мала свою сім’ю та залишила рідну домівку.
Мої батьки жили недобре, між ними ніколи не було злагоди, особливо, тому я завжди мріяла залишити рідний дім, щоб збудувати свою щасливу сім’ю і так і сталося.
Зі своєю мамою іноді зідзвонювалися, але тільки у якійсь справі, її здається ніколи не цікавило моє життя, її не було на важливіших подіях, як виписки з немовлям, весілля, вручення червоного диплома.
Мені, звичайно, було прикро, я завжди хотіла, щоб вона мною пишалася, але траплялося це рідко, мама завжди була холодною до мене. Вона така людина, такий характер в неї.
Ми жили в місті, але вирішили поїхати в селище працювати, ми там знайшли роботу за фахом, і діти росли на свіжому повітрі. Загалом, нам усім подобалося сільське життя.
Поїхали ми всі разом в рідні краї, до мами, все таки родина близька, мама вона є мама думала я, вона і зрозуміє, і допоможе. Мама розлучилася з батьком вже давно.
Ми орендували поруч з мамою маленький будинок, перед цим здали в оренду свою квартиру в місті. З квартири і платили за оренду будинку, ще й трохи грошей залишалося собі.
Як приходили в гості до мами, вона відразу починала сердитися на онуків, мовляв іграшки кидають, посудом граються, шпалери бруднять, гамір і шум в будинку. Мама згодом стала просити гроші на продукти для дітей і на інше чим вони могли там користуватися, якщо я залишала їх у неї.
Звичайно, що моя мама з онуками не дуже любила сидіти, але погоджувалася, коли було потрібно, звісно, але я пам’ятаю як зараз як за столом сміючись сказала, що всі їй роблять компліменти яка вона молода бабуся, на що вона відповідає моя дочка мені як сестра.
Та я вже звикла, що мама така і особливо не дивувалася їй.
А цього літа мама поїхала в санаторій і познайомилася там з дядьком Сергієм. А через місяць він вже приїхав жити до неї.
Ми один раз прийшли з дітьми до них в гості, другий. А потім мама сказала мені, по секрету, що дядько Сергій не любить коли ми приходимо з дітьми в гості, натякнувши цим, що вона сама ходитиме до нас сидіти з дітьми, а ми щоб до них, краще, не ходили більше.
Після того ми з мамою не говорили, ми не ходили до неї в гості і до себе її не кличемо. Якось самі впораємося з усім. Але коли прийде старість, я теж скажу своїй мамі, щоб не ходила до мене і не просила допомоги. Невже можна бути такою по відношенню до рідних дітей?
Фото ілюстративне.
