– І що, ти отак рідну доньку з онуками з хати винежеш заради чужого чоловіка? – каже мені донька з претензією.
– Я вас не на вулицю виганяю, а просто хочу, щоб ви переїхали в нашу стару квартиру, – вкотре пояснюю.
– Та там ремонту сто років не було! Як ми там з дітьми житимемо? – не вгаває донька.
– Я ж вам дала три тисячі євро, от зробиш косметичний ремонт, – кажу.
– Мамо, ти ціни бачила? За ці гроші ми хіба що обої в коридорі поклеємо, а на ремонт тієї старої квартири тисяч 20 потрібно, ти ж сама знаєш, скільки ми витратили на ремонт цієї квартири, в якій ми зараз живемо.
Я опинилася в такому становищі, що мені треба робити вибір між особистим щастям і комфортом доньки, і я вперше в житті вирішила вибрати себе, але моя донька цього не зрозуміла.
Мені 55 років, а 13 років тому я поїхала на заробітки в Італію. На той час я була розлученою, і сама виховувала доньку. Коли я їхала за кордон, вона вже закінчувала університет, так що була доволі дорослою, і я не боялася залишити її одну.
У мене була стара двокімнатна квартира, в якій Марина і залишилася жити. Потім вона заміж вийшла і чоловіка туди привела.
Тим часом я працювала і ретельно відкладала усі гроші, в надії, що зможу придбати для себе житло. І мені це вдалося, за 7 років я приїхала додому і купила трикімнатну квартиру.
Тепер я розумію, що напевно краще було б тоді купити для себе двокімнатну, а доньці однокімнатну, але вже вийшло як вийшло.
Доньці моїй покупка дуже сподобалася, особливо коли я привела квартиру до ладу – зробила сучасний ремонт і купила модні меблі. Марина відразу стала просити, щоб я впустила їх в нову квартиру.
Я подумала – а чому б і ні, адже мова йде про моїх рідних дітей і онуків. Дала ключі і кажу – живіть, поки я не повернуся.
Наступні кілька років я вже трохи розслабилася і не так ретельно відкладала, бо з основним завданням я справилася. Зароблені євро я доньці відправляла, хотілося їй трохи допомогти, бо ж у неї троє малих дітей.
Чотири роки тому донька стала дуже просити, щоб я їм допомогла машину купити, бо їм з дітьми важко в автобусах їздити. Я сказала, що дам 10 тисяч євро, подумала, що на стару машину цього вистачить.
Але зять захотів нову, з салону. Він дав ці 10 тисяч як перший внесок, а решту розтермінував на кілька років. Навіть не знаю, чи виплатив він до кінця ту машину.
В мене ж за останні два роки теж багато чого змінилося. Я спілкувалася з одним дуже хорошим чоловіком, і тепер ми вирішили зійтися.
Я вважаю, що вже достатньо заробила і можу собі дозволити трохи відпочити. Та й Василь мені дуже подобається, я про такого чоловіка мріяла все своє життя. Розумію, що якщо я зараз втрачу свій шанс, то іншого такого в мене вже не буде.
Василь має свій будинок, непоганий такий, але живе він разом з донькою і зятем. Куди ще й я там? Та й чого я маю жити у чужих людей, якщо я сама собі на квартиру заробила?
Тому я і сказала доньці, щоб вона з’їжджала, бо я виходжу заміж і ми з Василем будемо жити в моїй квартирі.
Марина так за це на мене образилася, що словами не передати. Але якщо розібратися по суті, то що я зробила не так? Хто їй заважав всі ці роки думати про своє житло?
Зрештою, вона могла впустити квартирантів в нашу стару квартиру і таким чином відкладати гроші. Або зять міг не купувати таку дорогу машину, а купити квартиру. Ну хіба не так?
Розсудіть, хто з нас правий? І чи маю я право хоч зараз трохи пожити для себе?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
