Мене багато хто засуджує в тому, що я не прийняла дитину невістки, але я впевнена, що на моєму місці будь-хто вчинив би так само. І якщо мій Олег, добра душа, прийняв чужу дитину, то я не готова піклуватися про нерідного внука.
І якщо так і далі піде, то я і від сина свого відмовлюся, у мене, зрештою, ще донька є. Вона заміж вийде і мені рідних внуків подарує.
Я ще б зрозуміла, якби він взяв собі розлучену жінку з дитиною, але ж тут зовсім інша історія. І якщо Олег змирився, йому це підходить, то я ні.
Я пропонувала, нехай Люба відвезе дитину до своєї матері, я сину з самого спочатку сказала, що не спілкуватимуся з цією позашлюбною дитиною ніколи. І свою думку я не змінила.
Невістка Люба нещодавно образилася на мене, бо попросила мене з дитиною посидіти кілька годин, поки вона свої справи вирішить, але я їй відмовила. Не стала лукавити, сказала правду, що не хочу з ним мати нічого спільного. Мені байдуже, що вона подумає тепер.
Сім років тому Олег одружився з Любою. Я раділа, навіть віддала їм свою спадкову квартиру, що дісталася мені від матері, і відразу оформила її на сина.
У молодих народилася донечка, я дуже тішилася появі онучки, чим могла, допомагала їм, коли треба було – залишалася з дитиною.
Але потім, коли внучці було півтора роки, між Олегом і Любою наче чорна кішка пробігла. Посварилися вони так, що до розлучення доходило. Невістка разом із донькою до матері повернулася. Вона запідозрила Олега мого у зраді, хоч він це не підтверджує.
На розлучення подати не встигли. Олег забезпечував доньку, хотів помиритися з Любою, і справа начебто, йшла до примирення, але тут виявилось, що невістка дитину чекає.
Вона і не стала брехати, що це дитина Олега. Вони ж рік не спілкувалися та не зустрічалися.
Я ще тоді сказала Олегу, щоб він розлучався і через суд доводив, що дитина не його, тоді б на нього її не записали. Адже за документами Люба заміжня та хлопчика на нього запишуть. Тільки син усе затягував. А потім, взагалі, сказав, що вони з Любою вирішили все забути, знову зійтися, і жити разом.
Олег сказав, що частково він сам винен, відчуває перед дружиною вину, і планує виховати її сина як рідного. Та ще й став і мене теж вмовляти, щоб я пробачила невістку і прийняти онука чужого.
– Не буде цього! – кажу. – Якщо ти вирішив пробачити її – справа твоя. Я визнаю одну свою онучку і крапка. А мені цю дитину навіть не показуйте. Це моє останнє слово.
Я навіть пожалкувала, що квартиру на сина тоді оформила. Але зараз вже нічого не зміниш, бо я дарчу зробила, якби був заповіт, то я б його точно змінила.
Є в мене ще одна квартира, але я її на доньку переписала, а поки здаю.
Свою, трикімнатну, в якій я зараз живу, я теж переписала на внучку з донькою навпіл. А син не заслужив. Одружився не з тією, і тепер йому доводиться ростити чужу дитину під своїм прізвищем.
Заради справедливості треба відмітити, що Люба з Олегом зараз живуть добре, не сваряться, не дорікають одне одному. Олег дійсно прийняв нерідного сина, гуляє з ним. Мені навіть здається, що він виявляє до сина більше турботи, ніж до рідної доньки. Це мені теж важко зрозуміти.
На даний момент хлопчику вже три роки. Останнім часом син все частіше намагається налагодити стосунки між мною та його прийомним сином. То їм туди відлучитись треба, то сюди. Але я залишаюся непохитною, не хочу змінювати свого рішення.
Через це невістка перестала пускати до мене і старшу доньку, тому з рідною внучкою я майже не бачуся. В мене нещодавно іменини були, то прийшов один Олег, а внучку Люба не пустила, сказала, що дитина захворіла, тому і не прийшла, але я в це не вірю.
Невже вона подумала, що таким чином можна вплинути на моє рішення? Так, мені прикро, але я вважаю, що маю право так поводитися.
Розумію, що ситуація нестандартна. А як би ви вчинили на моєму місці?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
