Мій син вирішив три роки тому одружуватися. Я була проти цього шлюбу, адже їм обом по 20 років, ще нічого за душею не мають. Я спробувала йому пояснити, що сім’я – це відповідальність, великі витрати та взагалі серйозний крок.
Мені було сказано, що він уже не маленький, все чудово розуміє, і щоб я не лізла в його справи. Вже влаштувався підробляти після навчання, щоб можна було винаймати квартиру з дружиною. Вона, до речі, теж студентка, але теж збиралася працювати, щоправда, вже після весілля.
Сваха моя, мама нареченої, теж була не в захваті від рішення доньки, але теж нічого не змогла вдіяти. Все-таки молодята зіграли весілля. Посиділи дуже бюджетно – спочатку РАЦС, потім відмітили це у вузькому сімейному колі в ресторані.
Грошей на оренду умолодих не було, син попросив мене дати їм притулок на кілька місяців, поки вони не розберуться з навчанням і не зможуть знову нормально працювати. Я чогось подібного чекала, тож уже заздалегідь звільнила для молоді окрему кімнату.
Переїхали вони до мене, доки здавали сесію, я їх не чіпала. Хоча посуд хоч би за собою могли б і мити. Гаразд, думаю, діти вчаться, не смикатиму їх. Сама все робила, хоча приходити з роботи і бачити постійний безпорядок мене теж не тішило. Думала, що кілька місяців я вже якось перечекаю. Але діти здали сесію, а з’їжджати так і не збиралися.
Але і у домашнє господарство теж якось включатися не стали. Я сама почала робити зауваження, просити їх хоча б за собою прибирати. Та й грошей непогано було б якось віддавати хоч би на продукти, я вже не кажу про комуналку.
Син місяць обіцяв влаштуватися на роботу, але все йому щось заважало. Ні він, ні невістка не працюють, після навчання ходять на якісь гулянки, приходять пізно, грюкають дверима, під’їдають все з холодильника і не роблять по дому нічого.
Одного разу я синові так і сказала, що не можна так жити, треба на роботу влаштовуватися, а він мені каже, мовляв, якщо ми тобі заважаємо, ми підемо. І пішли, щоправда, не дуже далеко – до свахи.
– Що ж ти дітей з дому виставила? Молоді ж ще, треба було якось м’якше, – з докором дзвонила вона мені.
Я пояснила, що нікого не виганяла, а няньчитися з двома дітьми не збираюся, вони самі вже дорослі і мають щось розуміти. Сказала, що незабаром вона сама відчує на собі всю красу проживання з ними.
Сталося все так, як я й передбачала. Щоправда, біля свахи вони протрималися довше, син таки влаштувався працювати і почав хоч якісь гроші віддавати за їхнє там проживання. Але потім була чергова сесія, діти знову повністю впали забезпечення мами невістки.
Сваха теж дуже довго терпіти це не стала, почала теж їм говорити про відповідальність, а молоді вже за відпрацьованою схемою зібрали речі і пішли до мене. Я на той момент уже заспокоїлась.
І так триває уже триває третій рік. Молоді довчилися, але роботу шукати вони не поспішають. Ну а ми з свахою не вічні, щоб постійно по черзі тягнути за собою цей віз. Що робити в такій ситуації, придумати поки не можемо.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
