З моїм рідним братом ми ніколи не були близькими, різниця між нами у віці 12 років, Олежика завжди батьки любили і все йому сходило з рук, а я як старша і мудріша мала з розумінням до всього відноситися.

Олег народився у другому шлюбі мами, з моїм батьком вона розлучилася. Батько Олега, мій вітчим, завжди ставився до нас однаково, я ніколи з його сторони не відчувала нічого поганого. Але я повинна була все робити сама, а за Олежика все робили батьки.

Тепер я розумію, що ця ситуація особисто для мене обернулася добром. Я рано стала самостійною, поїхала вчитися, вийшла заміж і зовсім перестала залежати від батьків. Я не чекала, що вони мені щось дадуть, а працювала і заробляла сама на те, чого прагнула. Нам з чоловіком вдалося відкрити власну справу, ми добре заробляємо, купили собі квартиру, машину, ростимо двох дочок.

Олегу ж квартиру купили батьки, це був їхній подарунок йому на весілля. Мама виправдовувалася, що це вітчим так захотів і дав основну частину грошей, хоча особисто я в це не дуже вірю. Але це ще не все, мій брат ніяк не може знайти собі роботу по душі, він хоче, щоб “його талант” оцінили належним чином, щоб платили багато, а роботи було мало. Тому брат здебільшого сидить вдома, він в пошуках роботи по душі. Дружина його теж не працює, бо відсиділа вдома в двох декретах.

Виникає питання – за що ж вони живуть? Відповім – їм допомагають батьки, а якщо точніше, то не допомагають, а утримують. Поки ще вітчим був живий, я не втручалася, їхня справа, нехай роблять що хочуть. Але два роки тому батька Олега не стало, мама вже пенсіонерка, тому грошей у неї немає. Та брат і далі продовжував приймати її допомогу, бо так звик.

Я бачила, що мамі важко, тому ми з чоловіком домовилися, що будемо допомагати своїм батькам, виділятимемо для них суму, еквівалентну їхній пенсії, для нашого бюджету це не критично, а батькам суттєва підмога. Та дуже швидко я зрозуміла, що всі гроші мама віддає своєму синочку, тому я припинила фінансову допомогу.

Почала приїжджати раз в тиждень в суботу і привозити мамі все необхідне, була впевнена, що так краще. Та одного разу я забула в неї парасольку, і ввечері суботи, проїжджаючи повз її будинок, вирішила забігти і забрати. Там неочікувано в дверях ми зустрілися з братом, Олег виносив повну сумку продуктів, які я вранці привезла мамі.

Мене розпирає від емоцій, ну як так можна? А мама ще його захищає, каже, що якби я була доброю сестрою, то сама б запропонувала допомогу братові. Просто не знаю, що мені робити, як в цій ситуації допомагати матері?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.