Я народилася в звичайній родині в невеликому мальовничому селищі. Ми з сестрою, яка молодша від мене на чотири роки, завжди жили мирно і дружно, до цього нас з дитинства привчили батьки. Ми з Мариною ділилися абсолютно усім, допомагали один одному як справами, так і просто добрими словами. Потім ми підросли, у нас з’явилися спільні друзі і гуляли ми тоді в одній компанії. Але батьки не дуже переживали, знали, що ми разом, і що ми один за одного горою.
Потім у Марини з’явився хлопець з цієї ж компанії. Одного разу вона прийшла додому в сльозах із словами: «Це все через тебе. Він кинув мене, бо вважає, що ти краща за мене». Виявляється, її хлопець, побачивши мене, закохався. Але я і не думала нічого з ним мати. Ця історія незабаром забулася.
Першою в медуніверситет поступила я, а через чотири роки Марина. Наша мама часто хворіла, тому батьки мріяли зробити нас лікарями, щоб на старості отримувати кваліфіковану допомогу. Під час навчання я познайомилася з Олександром. Він працював в солідній IT-компанії бізнес-аналітиком. Ми зустрілися на вечірці у друзів. У солідному чоловікові я не відразу впізнала того підлітка, який зустрічався з моєю сестрою кілька днів, а потім її кинув. Олександр дуже змінився, але мене він впізнав.
Виявляється, всі ці роки він не міг мене забути. Ми знову зустрілися і тепер Олександр вже не хотів мене відпускати від себе, бо вважав, що це сама доля знову нас звела. Та й чого гріха таїти, він теж мене зачепив – розумний, харизматичний, успішний, мрія кожної дівчини. Ми зустрічалися пів року і Олександр зробив мені пропозицію. Я погодилася, але дуже боялася реакції Марини, бо не була впевнена, чи пройшло до кінця її дитяче захоплення.
Мої побоювання справдилися. Марина закатала скандал і мені, і батькам, дізнавшись, що я виходжу заміж за її, як вона вважала, коханого. Але з часом буря стихла і вона змирилася. Ми одружилися, невдовзі у нас народилася донечка. На той час я уже закінчила навчання, а Марина вчилася на другому курсі і жила в гуртожитку.
Якось мені зателефонував батько, просив приїхати в село – мамі було погано. Чоловік був на роботі, тому я попросила приїхати Марину, посидіти з моєю донькою. Сестра залишилася, а я відправилася до батьків. В мами мені довелося залишитися на всі вихідні, адже її стан потребував цілодобового догляду. Марина сказала, що нічого страшного, вона залишиться у мене на всі вихідні.
А в понеділок вдома на мене чекав сюрприз. Вірніше, це я зробила сюрприз, бо повідомила, що приїду автобусом десь під обід, але сусід їхав зранку в місто на роботу і підкинув мене додому своїм авто. Я приїхала годин на чотири раніше, тихенько відкрила двері ключем, зайшла в спальню і ледь не втратила свідомість – Марина лежала поряд з моїм чоловіком.
Моєї появи ніхто не чекав. Олександр схопився і почав пояснювати, що все не так, як мені здається. Марина задоволено посміхалася – їй нарешті вдалося мені помститися.
В істериці я вибігла з квартири, не знала, що робити, куди бігти, кому дзвонити. Словами це не передати. Я тоді ще не усвідомлювала, що ось так, в один момент можна все взяти і перекреслити одним махом. Його це не збентежило взагалі, що у нас сім’я? А Марина? Я ж їй довіряла як самій собі, а вона взяла і скористалася ситуацією?
Я не хотіла нікого бачити і ні з ким розмовляти. Та й про що можна говорити, і так все зрозуміло. Я не збиралася прощати чоловіка. Я переночувала у подруги, проплакала всю ніч, але повертатися до чоловіка мені зовсім не хотілося. На наступний день я заїхала забрати донечку. Чоловік на колінах благав його пробачити, виправдовувався, що й сам не розуміє, як таке могло статися. Але я забрала дитину і зачинила за собою двері.
Я повернулася додому до мами. Довго ми спілкувалися тоді, я не могла з депресії вийти, боялася навіть на вулицю виходити. Мені не хотілося ні їсти, ні спати. Але мама змушувала, говорила, що моїй донечці потрібна турбота і любов і я повинна жити для неї.
Минув місяць. Олександр приїхав до мене в село. Благав пробачити його і повернутися, казав, що сильно скучив і за мною, і за донечкою, що життя без нас втратило зміст.
Олександр вийшов на подвір’я, а мама покликала мене на розмову. Вона порадила, не рубати з плеча, бо в житті всяке буває, Олександр їй завжди подобався, та й дитині потрібен тато. Вона впевнена, що Олександр оступився і більше такого не повторить, тому радила все забути, пробачити чоловіка і жити далі.
Мені б і самій хотілося так зробити, бо я і досі люблю Олександра. Але як змусити себе забути цю подвійну зраду. Що мені робити?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
